Держава вже погодила передачу монастирських пам’яток у Ниркові приватному фонду. Навіщо для того, щоб дати, треба спершу взяти?
«Ось Я посилаю вас, як овець між вовків. Тож будьте мудрі, як змії, і невинні, як голуби» (Мт 10, 16).
У публічному просторі говорять про майбутню реставрацію. А в документах усе вже відбувається.
Тернопільська обласна військова адміністрація повідомила важливу річ. 1 жовтня 2025 року її департамент надав єпархії висновки. Ці висновки погоджують відчуження двох пам’яток у селі Нирків. Ідеться про «Руїни палацу, XVII–XIX ст.» і «Костел, 1716 р.». Новим власником має стати «Благодійний фонд родини Джуринських».
Це ті самі пам’ятки, які Церква повернула собі через суд.
Головне з офіційного документа
Відповідь ОВА має номер 04-1155/42 від 26 січня 2026 року. Її надано на запит про доступ до публічної інформації. Запит подало інтернет-видання «Наша версія».
У документі зафіксовано чотири речі.
Перше. Розпорядженням голови ОДА від 10 серпня 2001 року №362 комплекс пам’яток передано Церкві. Тоді власником стала Тернопільська єпархія УАПЦ. З травня 2019 року це Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ.
Друге. Листами від 1 жовтня 2025 року №01-09/1725 і №01-09/1726 департамент надав висновки. Вони погоджують відчуження пам’яток благодійному фонду. Охоронний номер палацу — 467 М. Охоронний номер костелу — 503 М. Об’єкти розташовані на території Товстенської селищної ради Чортківського району.
Третє. Новий власник має укласти охоронний договір протягом місяця. Усі роботи потребують письмового дозволу органу охорони спадщини.
Четверте. В ОВА немає інформації про статус архієпископа Тихона у згаданих кримінальних провадженнях. Ідеться про Тараса Івановича Петранюка. Ми наводимо це рівно так, як написано в документі.
Що це означає простими словами
Погодження органу охорони спадщини — не декларація про наміри. Це процедурний крок. Без нього відчуження пам’ятки неможливе.
Ініціювати таке погодження може лише власник. Отже, звернення надійшло від церковної структури.
Ідеться не про плани «після війни». Ідеться про процес, який триває зараз.
Три різні організації
Далі буде плутанина, тому одразу уточнимо.
Фонд родини Джуринських — це благодійна організація з кодом ЄДРПОУ 45370969. Її зареєстровано 24 січня 2024 року. Вона є стороною меморандуму і майбутнім власником пам’яток.
Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія — це наш Фонд. Ми не є стороною цих домовленостей. На власність ми не претендуємо.
Але ми претендуємо на інше і кажемо це прямо. Святиня має залишитися Церкві. Вона не повинна потрапити в приватні руки.
Ці пам’ятки передавали особисто Митрополиту Мефодію (Кудрякову). Він роками домагався їх для Православної Церкви. Ми продовжуємо його справу.
Фонд пам’яті Митрополита Володимира (Сабодана) — про нього мова піде далі.
Що там насправді збереглося
Про Червоногород прийнято писати «руїни». Це напівправда. І вона дорого коштує.
Від палацу лишилися дві аварійні вежі. Ще збереглися фундаменти і фрагменти стін. У квітні 2013 року половина однієї вежі обвалилася.
Але костел устояв.
Костел Успіння Богородиці зведено 1615 року коштом родини Лісецьких. У 1716 році його перебудували. Саме цією датою він значиться в державному обліку.
Споруда зберегла стіни, колони і склепіння. Дах завалився ще в 1970-х роках. Склепіння тримає донині. Всередині відкрите підземелля.
На стінах збереглися фрагменти давнього розпису. Глибокий синій пігмент. Обриси постатей. Про старовинні фрески в інтер’єрі писало і Суспільне Культура.
Запам’ятайте цю обставину. Тут ідеться не про консервацію уламків. Тут ідеться про будівлю, яку ще можна повернути до життя.
Монастир, якого не встигли відбудувати
Ці об’єкти передали Митрополиту Мефодію за президентства Леоніда Кучми. Не як туристичну локацію. І не як актив.
Мета була записана прямо – Чоловічий монастир святих первоверховних апостолів Петра і Павла Реєстраційний напис зроблено 23 січня 2002 року. Охоронний договір укладено 18 червня 2003 року.
Разом із палацом і костелом Церква отримала споруди ГЕС на Джурині. Це був цілісний комплекс під одну обитель.
Владика Мефодій приймав Церкву, у якої не було майже нічого. Десятиліттями він збирав, оформляв, реєстрував і судився. Він домагався цих паперів не для архіву. Він домагався, щоб через п’ятдесят років нікому не довелося нічого доводити.
Монастиря там так і не постало. Не було ні коштів, ні часу, ні спокійних років. Але за призначенням ці стіни були монастирем. Для сотень людей це не «руїни біля водоспаду». Це недобудована обитель.
2016 рік: перше відчуження і рішення суду
Восени 2016 року пам’ятку вивели з церковної власності. Руїни палацу внесли до статутного капіталу приватного товариства. Кошти в сумі 382 578 гривень отримано готівкою 31 жовтня 2016 року.
Тоді про це писав «Збруч». Наша мережа опублікувала матеріал «Церква не товар». Докладна хронологія подій 2016–2017 років зібрана окремо.
9 листопада 2017 року відкрито кримінальне провадження. Кваліфікація — частина 4 статті 191 Кримінального кодексу.
Наш Фонд передав державі документи на самому початку. Звернення голови Фонду надійшло до поліції 4 жовтня 2017 року.
13 серпня 2020 року суд визнав той правочин недійсним. Ідеться про справу №921/623/19 і руїни палацу площею 717 квадратних метрів. Апеляцію товариства залишено без задоволення.
Це рідкісний випадок в українській практиці. Церковна пам’ятка повернулася до Церкви.
Не завдяки домовленостям. Не завдяки обіцянкам. Завдяки запису в реєстрі й рішенню суду.
Запам’ятайте цю думку. Вона тут головна.
Дев’ять років, за які ніхто не відповів
Кримінальна історія цього майна закінчилася нічим.
Обвинувальний акт надійшов до суду 14 квітня 2025 року. Провадження закривали. 6 серпня 2025 року апеляційний суд це закриття скасував. Скаргу подала Тернопільська обласна прокуратура.
Держава хотіла розгляду по суті. Розгляду не відбулося.
10 грудня 2025 року справу №597/482/25 закрито. 18 грудня ухвала набрала законної сили.
Про закриття просив представник потерпілої сторони. Тобто структури, чиє майно й було предметом справи.
Суд не встановлював чиєїсь вини. Суд просто не дійшов до розгляду.
Між цими подіями є ще одна дата. 1 жовтня 2025 року держава погодила відчуження тих самих пам’яток. Ми не стверджуємо тут жодного зв’язку. Ми лише вибудовуємо хронологію.
«Титульний власник»: поняття, якого немає в кодексі
Ось як описав домовленість сам меценат. Фонд стає титульним власником пам’яток і фінансує їх збереження. Палац і костел переходять єпархії у безстрокове безоплатне користування.
Прочитайте це повільно. Благодійник стає власником святині. Церква отримує дозвіл нею користуватися.
Терміна «титульний власник» в українському законодавстві немає. Є право власності, яке підлягає державній реєстрації. І є договірні форми користування чужим майном.
Безоплатне користування річчю — це позичка. Її регулює стаття 827 Цивільного кодексу України.
Позичка слабша за право власності принципово. Вона припиняється, змінюється й оспорюється. Власник може продати об’єкт третій особі. Юридична особа може припинити існування. Керівництво може змінитися.
Обіцянка не реєструється. Право власності реєструється.
І ще одне. Право вже дає благодійникові все, чого він прагне. Стаття 730 Цивільного кодексу дає жертводавцеві контроль над пожертвою. Він може вимагати розірвання договору при порушенні мети.
Гарантія існує. Титул для неї не потрібен.
Тисяча років ктиторства
У Церкві завжди були люди, які давали. Їх називали ктиторами.
Вони будували храми й утримували обителі. Вони купували дзвони й оздоблювали іконостаси. Вони годували братію в голодні роки. Їхні імена вписували до пом’яників і поминали на проскомидії.
І жоден із них не ставав власником.
Це не скромність. Це церковний закон.
Двократний собор, правило 1 — забороняє ктиторам зберігати права власності на пожертвуване.
Двократний собор, правило 7 — забороняє перетворювати монастирі на мирські володіння.
Апостольське правило 38 — єпископ піклується про майно, але не привласнює його.
Апостольське правило 40 — вимагає розрізняти власність єпископа і власність Церкви.
IV Вселенський собор, правило 24 — монастир залишається монастирем назавжди.
VII Вселенський собор, правило 12 — передача церковного майна світській особі недійсна.
Тисячу років це працювало просто. Людина віддавала і нічого не забирала назад.
Як це роблять ті, хто справді будує
«Ти ж, коли даєш милостиню, нехай не знає ліва рука твоя, що робить права» (Мт 6, 3–4).
Такі люди є і сьогодні. Наведемо один приклад.
Ігор Лисов — почесний президент компанії «Ліко-Холдинг». Його коштом у Києві на Теремках зведено Спасо-Преображенський собор. Тоді в тому районі не було жодної церкви.
Він очолив парафіяльну раду. Він власноруч привіз до собору камінь з вершини Афону. Той камінь вмонтовано в мозаїку вівтарної абсиди. Він купував і замовляв на Афоні ікони. Він очолює Фонд пам’яті Митрополита Володимира (Сабодана).
А тепер найголовніше.
Людина, яка збудувала собор власним коштом, звернулася до Предстоятеля. Не по право власності. Не по титул.
Вона попросила надати собору ставропігію. Це статус прямого підпорядкування Предстоятелю.
Ктитор зробив рівно протилежне. Він подбав, щоб збудоване міцно належало Церкві. І щоб воно відійшло якнайдалі від приватних рук. Включно з його власними.
Це і є православне ктиторство. Не піар. Не меморандум. Не «титульна власність».
Паралель, яка все пояснює
Поставимо одне питання.
Чи могло тим людям спасти на думку записати збудоване на себе? Оформити право власності на престол, стіни й землю під храмом? А потім сказати громаді: служіть, я дозволяю?
Ні.
І не тому, що вони були бідніші чи скромніші. Для практикуючого християнина сама така думка неможлива. Він знає, чиє це. Він приніс — і воно перестало бути його.
Ось у чому різниця між світами. Не в грошах. У тому, що людина вважає своїм.
Питання не до благодійника
Ми не приписуємо родині Джуринських злого наміру. Готовність вкладати кошти в спадщину під час війни заслуговує на повагу.
Меценат не зобов’язаний знати постанови Вселенських соборів. Для світської людини така модель виглядає нормальною. Власник фінансує, користувач служить.
Але зверніть увагу на головне. Усі наведені правила адресовані єпископу. Не благодійнику.
Меморандум підписано 14 травня 2024 року в Митрополичому домі. Це офіційно повідомила сама Церква. У підписанні брали участь архієпископ Тихон і представник юридичного відділу ПЦУ Мар’ян Мартинюк.
Поруч із меценатом стояли люди з прямим обов’язком. Вони мали пояснити різницю між пожертвою і відчуженням.
Питання не в тому, чого не знав благодійник. Питання в тому, чого не сказали ті, хто знати зобов’язаний.
Про зміїв і голубів
Христос не сказав апостолам бути лише невинними. Він сказав: мудрі, як змії, і невинні, як голуби. Обидва слова в одному реченні.
Церква має бути доброю. Але не наївною.
Приймати допомогу — і не віддавати святині. Дякувати меценатам — і не переписувати на них монастирі. Довіряти людям — і оформлювати документи.
Бо папір переживає людину. Домовленості вмирають разом із тими, хто домовлявся. Записи в реєстрі — ні.
Що ми просимо оприлюднити
Ми не звинувачуємо. Ми просимо документи.
Повний текст меморандуму від 14 травня 2024 року. У публічному просторі його досі немає.
Звернення єпархії, на підставі якого надано висновки 1 жовтня 2025 року. Хто його підписав і на підставі якого рішення.
Рішення церковних органів. Чи розглядав це питання Священний Синод. Чи ухвалювали рішення єпархіальні збори. Чи існує протокол.
Чи вже відбулося відчуження станом на дату цієї публікації.
Долю монастиря святих апостолів Петра і Павла. Чи зберігається його цільове призначення.
Запобіжники на майбутнє. Що станеться, якщо новий власник відчужить об’єкт третій особі.
Позицію щодо костелу як латинської сакральної споруди. Чи узгоджувалися плани з Римо-Католицькою Церквою в Україні.
Окремо звертаємо увагу на розходження в датах. Меценат пише про квітень 2024 року. Офіційне повідомлення Церкви фіксує 14 травня 2024 року.
І відповідь на питання із заголовка. Навіщо для того, щоб дати, треба спершу взяти?
Коментар голови Фонду
Наталія Шевчук, голова Фонду пам’яті Митрополита Мефодія (Кудрякова): «Я пройшла з цим майном шлях від заяви в поліцію до рішення суду. Я бачила, як пам’ятку оцінили в суму, за яку в Києві не купиш квартири. Ми домоглися, щоб суд усе повернув. А тепер читаю офіційний документ. Держава вже погодила відчуження — і не палацу лише, а разом із костелом. Різниця з 2016 роком тільки в тому, що тоді робили тихо. Тепер роблять законно, з підписами і з благословенням. Результат для Церкви той самий: святині в неї не буде. Я не звинувачую благодійників, вони не зобов’язані знати канони. Я запитую тих, хто зобов’язаний. І ми не заспокоїмося, доки громада не побачить документів».
Право на відповідь
Редакція надсилає інформаційні запити чотирьом сторонам. Це Благодійний фонд родини Джуринських і Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії. Це також юридичний відділ ПЦУ і профільний департамент Тернопільської ОВА.
Позицію кожної сторони буде опубліковано повністю і без скорочень.
Часті запитання
Чи вже відчужені пам’ятки в Ниркові?
Офіційно підтверджено погодження відчуження 1 жовтня 2025 року. Питання про сам правочин редакція скерувала сторонам.
Кому належали ці пам’ятки раніше?
Розпорядженням від 10 серпня 2001 року №362 їх передано Тернопільській єпархії УАПЦ. З травня 2019 року власником значиться Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ.
Що таке «титульний власник»?
Цього поняття немає в Цивільному кодексі України. Є право власності, яке підлягає державній реєстрації.
Чи захищає Церкву безстрокове безоплатне користування?
Це конструкція, близька до позички за статтею 827 ЦК України. Вона слабша за право власності й залежить від волі власника.
Чи можна фінансувати реставрацію без набуття власності?
Так. Стаття 730 Цивільного кодексу дає жертводавцеві право контролю над пожертвою.
Що збереглося від Червоногорода?
Від палацу — дві аварійні вежі й фрагменти стін. Костел зберіг стіни, колони, склепіння, підземелля і фрагменти розпису.
Чи заперечує Фонд проти реставрації?
Ні. Ми підтримуємо збереження цих пам’яток. Наші запитання стосуються правової форми.
Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова)
Соц.медіа