У кожної свободи є два списки: тих, хто нею користується, і тих, хто за неї заплатив. Сьогоднішня молитва за Україну — це пам’ять про обидва.

24 серпня 2026 року Україна відзначила 35-ту річницю відновлення незалежності. Держава зустріла її на дванадцятому році війни.

Цього дня в Соборі святої Софії Київської відбувся міжконфесійний захід «Молитва за Україну». Його традиційно проводить Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.

У молитві взяв участь Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятеля супроводжували митрополит Білоцерківський Євстратій та архієпископ Вишгородський Агапіт.

На зібранні був присутній Президент України Володимир Зеленський із дружиною Оленою. Молилися очільники й представники релігійних спільнот України.

На початку заходу Митрополит Епіфаній виголосив молитву. Завершилася подія духовним гімном України — «Боже Великий, Єдиний».

Згодом на Софійській площі Предстоятель узяв участь у державних урочистостях.

Молитва за Україну: що стоїть за подією документально

Звернення про Всесвітню молитву за Україну Рада Церков ухвалила 7 серпня 2026 року в Києві.

До складу Ради входять християнські Церкви, а також юдейські та мусульманські релігійні об’єднання України.

Заклик адресували духовенству, громадам і вірянам різних країн. Окремо звернення надіслали Всесвітній раді Церков і Папі Римському Леву XIV.

У документі зафіксовано те, що триває п’ятий рік. Окупація частини території, депортації дітей і цивільних, зруйновані міста й села.

Ішлося також про переслідування релігійних громад і вірян різних конфесій.

Молитва мала чотири наміри. Серед них — припинення війни та страждань і мир справедливий та тривалий.

Такий мир має ґрунтуватися на правді, а не на поступках агресорові. Ще один намір — відновлення правди, свободи й людської гідності на всій території України.

Ціна того, що сьогодні виглядає буденним

Сьогодні спільна молитва в Софії Київській нікого не дивує. Це стало традицією державного свята.

Ми у Фонді пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Кудрякова добре пам’ятаємо інші часи.

Були роки, коли українську Церкву називали розкольницькою. Були храми, куди не пускали, і священники, яких не визнавали ніде.

Були парафії, що починалися з молитви просто неба. Були люди, які втрачали здоров’я в тих протистояннях.

Більшість тих, хто розбудовував українське православ’я в дев’яностих, не дожила до Томосу. Вони працювали, не маючи гарантії, що доживуть.

Блаженніший Митрополит Мефодій очолював Українську Автокефальну Православну Церкву у 2000–2015 роках. Владика відійшов до Господа 24 лютого 2015 року і похований у Тернополі.

Сьогоднішня спокійна молитва в Софії — це наслідок їхньої праці. Ми вважаємо своїм обов’язком про це нагадувати.

Пам’ять — це теж форма незалежності

Народ, який не пам’ятає своїх, легко переконати, що в нього нічого не було.

Саме тому Фонд збирає документи, свідчення та імена. Не для полеміки, а для того, щоб їх не переписали.

Наша позиція незмінна: одна Церква, одна мова, один народ. Водночас ми поважаємо право кожного на власний вибір храму й мови.

Ми закликаємо до єдності. Але ми не судимо і не вимагаємо.

Незалежність держави й незалежність Церкви в українській історії йшли поруч. Одне без іншого завжди залишалося неповним.

Молитва, яка не закінчується зі святом

На Софійській площі того дня стояли родини полеглих захисників. Держава вручала нагороди, які ніхто не хотів би отримати саме так.

Тридцять п’ята річниця припала на найтяжчі роки нашої новітньої історії. Свято відзначали стримано.

Ми молимося за живих захисників України. І за спокій душ тих, хто віддав життя за Батьківщину.

Пам’ять і молитва — це те, що ми можемо дати їм зараз. І це не так мало, як здається.