Єрусалимський Патріарх Феофіл III повідомив про намір зустрітися з Президентом України Володимиром Зеленським та президентом Росії Володимиром Путіним… — наголошує експерт, обговорюючи роль, яку відіграє Єрусалимський патріархат у сучасних реаліях.


Будь-яке щире зусилля, здатне наблизити справедливий мир, припинити кровопролиття, допомогти поверненню полонених та викрадених українських дітей, заслуговує на підтримку.


Тому миротворчу ініціативу Єрусалимського Патріарха ми вітаємо.
А далі — закриваємо пресреліз і відкриваємо архів.


Бо сьогодні Феофіл III прагне стати посередником між Москвою та Києвом. Але в церковному вимірі ця відстань для самого Єрусалимського Патріархату значно складніша, ніж маршрут між двома столицями.
29 травня 2018 року, під час зустрічі з тодішнім головою Верховної Ради Андрієм Парубієм, Патріарх Феофіл III сказав слова, які сьогодні звучать особливо промовисто:
«Кожен православний народ має право на свою незалежну національну Помісну Церкву».
Це було сказано тоді, коли Україна лише йшла до Томосу.


15 грудня 2018 року в Софії Київській відбувся Об’єднавчий Собор і постала Православна Церква України. 6 січня 2019 року Вселенський Патріарх Варфоломій вручив її Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Епіфанію Томос про автокефалію.
Єрусалимський Патріархат ПЦУ не визнав.


А вже в листопаді 2019 року в Москві Феофіл III говорив про «глибокі та історичні» зв’язки Єрусалимської та Російської Церков і публічно дякував патріарху Кирилу за підтримку християнської присутності у Святій Землі та на Близькому Сході.


Саме під час того московського візиту Єрусалимський Патріарх запропонував скликати братню зустріч Предстоятелів і представників Помісних Православних Церков для обговорення кризи у світовому Православ’ї.


У лютому 2020 року така зустріч відбулася в Аммані.
За одним столом опинилися Феофіл III, Московський патріарх Кирил, митрополит Онуфрій та представники кількох інших Помісних Церков.


Українське церковне питання було невіддільною частиною цієї кризи.
Предстоятеля автокефальної Православної Церкви України за цим столом не було.
Це важливо пам’ятати сьогодні, коли Єрусалимський Патріарх знову говорить про Україну, Росію, діалог і примирення.


Від Амманської зустрічі минуло понад шість років.
Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Українці заплатили і продовжують платити страшну ціну за право самостійно визначати власне майбутнє.


Водночас питання української церковної незалежності перестало бути лише предметом міжправославної дипломатії. Воно дедалі очевидніше стосується церковної суб’єктності: хто має право говорити від імені православних українців і чи може їхнє церковне майбутнє надалі обговорюватися без них самих.


Саме тому можливий приїзд Феофіла III до Києва матиме значення, яке виходить далеко за межі дипломатичного протоколу.
Чи зустрінеться Єрусалимський Патріарх із Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм?


Чи готовий він почути Православну Церкву України без московського посередництва?
І чи готовий він через вісім років після власних слів про право православного народу на незалежну Помісну Церкву співвіднести ці слова з церковною реальністю сучасної України?


Між Москвою та Києвом Феофіл III опиняється не просто перед дипломатичним вибором.
Перед ним постає питання послідовності власної еклезіології.


КОМЕНТАР НАТАЛІЇ ШЕВЧУК:


«Миротворчість належить до самої суті християнського свідчення. Тому будь-яке щире зусилля Патріарха Феофіла, спрямоване на припинення російської війни проти України, слід вітати.
Однак християнське примирення не є механічним поверненням до status quo ante — до стану, який існував до конфлікту. Тим більше воно не може означати відновлення форм залежності, які самі стали частиною проблеми.

Саме тут перед Єрусалимським Патріархом постає складне еклезіологічне питання.
Не можна визнавати Україну суб’єктом мирного діалогу, здатним говорити від власного імені, а в церковному вимірі продовжувати бачити її переважно крізь московську оптику.
Водночас автокефалію не слід спрощувати до церковного аналога державного суверенітету. Церква не є державою, а її єдність не будується за логікою політичних кордонів. Саме тому питання української автокефалії потребує відповідального богословського та канонічного осмислення, а не політичних гасел.


Але з цього випливає й інше: церковну суб’єктність мільйонів православних українців також неможливо нескінченно редукувати до права іншого церковного центру говорити від їхнього імені.


У 2018 році Феофіл III сам публічно говорив про право православного народу на власну незалежну Помісну Церкву. Сьогодні Україна має автокефальну Православну Церкву, Предстоятеля і Томос, наданий Вселенським Патріархатом.


Можна дискутувати про рецепцію цієї автокефалії іншими Помісними Церквами. Можна обговорювати канонічні аргументи, процедури, історичні прецеденти та помилки різних сторін. Це нормальна частина складного міжправославного процесу.


Але вже неможливо поводитися так, ніби української церковної суб’єктності просто не існує.
Саме тому можливий приїзд Патріарха Феофіла до Києва стане випробуванням не лише його дипломатії. Значно більшою мірою це буде випробуванням його еклезіології.


Якщо ми справді прагнемо зцілення поділів у світовому Православ’ї, нам доведеться перестати сприймати Україну лише як територію канонічного спору між Константинополем і Москвою.


Україну потрібно почути як суб’єкта церковного життя.
Мир не народжується тоді, коли сильні домовляються про того, кого немає за столом.
Християнське примирення починається з визнання іншого — його гідності, його голосу і його відповідальності».

Наталія Шевчук
голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія