Згідно з текстом вироку Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року, Назар Петранюк (у документах — ОСОБА_11) визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
ВАЖЛИВО: РІШЕННЯ СУДУ ПРО ВИНУВАТІСТЬ
Скасування виправдання: Апеляційний суд скасував попередній вирок Святошинського районного суду, яким Петранюка було визнано невинуватим.
Встановлення вини: Колегія суддів дійшла висновку, що докази беззаперечно доводять винуватість Петранюка у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
Обставини ДТП: Суд встановив, що водій не зреагував на зміну дорожньої обстановки та вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості (п. 12.3 ПДР), хоча мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода.
Покарання: 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнений від реального відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/74960968
«Джерельно чистий зразок» чи джерело канонічної інфекції? Розслідування Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія викриває, як під куполом Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ засуджений вбивця, вихідець із Московського патріархату, купив собі «індульгенцію» та «броню» від фронту.
Смерть, яку неможливо «відмити»
Правда Христова не знає напівтонів. 17 січня 2015 року на київському асфальті залишилося мертве тіло людини… Згідно з матеріалами кримінальної справи №759/2926/16-к, внаслідок дій Назара Петранюка потерпілий отримав травми, несумісні з життям: відкрита черепно-мозкова травма, розтрощений череп, мозок, що буквально витік під колеса автомобіля Renault Logan.
26 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва виніс остаточний вердикт: Назар Петранюк ВИНЕН. Суд встановив, що він мав об’єктивну можливість уникнути наїзду, але не вчинив цього. Це не просто «нещасний випадок». Це юридично доведена смерть людини.
Священник має бути образом Христа. Але архієпископ Тихон Петранюк вирішив інакше. Знаючи про кримінальне минуле рідного брата та про жахливі подробиці смерті потерпілого, він свідомо ввів засудженого вбивцю як керівника до складу Кафедрального собору святих Кирила і Мефодія Тернопільсько-Бучацької єпархії Православної церкви України.
Це пряме порушення фундаментальних канонів Вселенського православ’я:
66-те Апостольське правило: Чітко вимагає виверження з кліру за вбивство (навіть мимовільне).
55-те правило Василія Великого: Руки, що пролили людську кров, назавжди стають нечистими для звершення Євхаристії.
14-те правило Неокесарійського собору: Вимагає від служителя бездоганності, яка неможлива за наявності кримінального вироку за смерть людини.
Під прикриттям золотих ряс — це канонічне святотатство клану Петранюків. Це ніщо інше, як Організоване Злочинне Угруповання, яке діє під «дахом» Помісної Церкви безкарно. Тихон Петранюк, маючи власне яскраве кримінальне минуле, системно та послідовно перетворює колишню предстоятельську кафедру Блаженнішого Митрополита Мефодія на сімейну «малину».
Призначення Назара Петранюка — це не акт милосердя. Це дезертирство під панікадилом. Поки справжні пастирі гинуть на фронті, засуджений вбивця з Московського патріархату ховається за спиною брата-архієпископа автокефальної Української православної церкви, отримуючи «церковну броню».
Тарас (Тихон) Петранюк знає КК України та канони Церкви краще за багатьох, але свідомо їх зневажив. Він зробив Назара юридичним керівником релігійної організації — Кафедрального собору. Саме Його Високопреосвященство Петранюк довірив у руки, заплямовані людською кров’ю, підношення святині та розпорядження церковним майном. Це не «ікономія». Це святотатство. Громадянин Петранюк — кримінальний і канонічний злочинець — перетворив кафедру Митрополита Мефодія на сімейне ОЗУ, де кримінальний вирок є перепусткою до посади, а ряса — способом втекти від мобілізації та правосуддя.
Звернення до Вищої Церковної Влади
Цей матеріал, оприлюднений на нашому офіційному ресурсі, — голос волаючого в пустелі беззаконня.
Ваше Блаженство, Митрополите Епіфанію! Преосвященні владики, високодостойні члени Священного Синоду!
Паплюження пам’яті Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Мефодія (Предстоятеля УАПЦ 2000–2015 рр.) руками Петранюків має бути припинено. Правда Христова не терпить замовчування зла. 17 січня 2015 року сталася трагедія. Але справжня трагедія не лише у факті ДТП, а в тому, що сталося після. Вирок Апеляційного суду м. Києва №759/2926/16-к — це не папірець, це вирок сумлінню.
Суд встановив: водій Петранюк мав об’єктивну можливість зупинитися. Натомість він перетворив людину на місиво. У матеріалах справи зафіксовано: відкрита черепно-мозкова травма, розтрощений череп, мозок на асфальті. Це не просто «необережність». Це смерть, за яку вбивця досі не приніс покаяння. Бо справжнє покаяння — це не перехід в іншу юрисдикцію, а відхід від Престолу.
Сьогодні світова православна спільнота, зокрема Матір-Церква Константинопольська, тримається суворої акривії (точності) у питаннях пролиття крові. У практиці Вселенського патріархату священик, котрий став причиною смерті, — це трагедія, яка завершується складанням сану. Канони святого Василія Великого (прав. 8, 11, 43) не знають «іспитових термінів». Вони знають лише одне: руки, що тримають Чашу, мають бути чистими від крові.
Те, що ми спостерігаємо в Тернополі, — це не просто порушення Статуту ПЦУ, це виклик усьому православному світу. Прикриття засудженого вбивці рясою для уникнення мобілізації — це форма симонії (торгівлі благодаттю та церковним статусом), яка у візантійському праві каралася негайним відлученням як того, хто отримав посаду, так і того, хто її надав.
Назар Петранюк, прийшовши з Московського патріархату, приніс із собою найгірше: досвід кримінальних правопорушень, приклад безкарності та зневагу до людського життя. Коли засуджений вбивця керує собором, віряни бачать не Церкву Христову, а «бізнес на крові».
Ваше Блаженство! Правда Христова каже: «Немає нічого таємного, що не стало б явним». Сьогодні цей скандал виходить на рівень світового православ’я. Що ми скажемо Вселенському патріарху? Що в ПЦУ канони діють лише для тих, у кого немає брата-архієпископа?
Вбивство є вбивство
Для Церкви не існує поняття «необережності», коли йдеться про людське життя. Згідно з 66-м Апостольським правилом, будь-яка особа, винна у вбивстві, назавжди позбавляється права на священство. Епітимія — це не просто «штраф», це духовне лікування через відлучення. Людина, що вчинила вбивство, мала б роками перебувати у покаянні як мирянин, а не керувати собором.
Архієпископ Тихон, знаючи про кримінальне минуле брата, свідомо пішов на підробку духовного авторитету, щоб забезпечити родичу «тил» під час війни. Чи є межа цинізму для тих, хто перетворив кафедральний собор на приватне підприємство з порятунку «своїх» від армії?
Ми вимагаємо церковного суду, відкритого й об’єктивного
Виверження Назара Петранюка з будь-яких посад та позбавлення духовного сану.
Вбивцям не місце в управлінні собором автокефальної УПЦ.
Церковного суду над архієпископом Тихоном Петранюком за свідоме покривання канонічного злочинця та створення кримінальної франшизи.
Повернення честі Тернопільській кафедрі, очистивши її від «перевзутих» функціонерів МП.
Ми звертаємося до Його Блаженства Митрополита Епіфанія: цей текст прочитають мільйони. Якщо Назар Петранюк, який перетворив людину на понівечений труп, залишиться в лоні нашої Святої Церкви — ПЦУ програє війну за душі українців. Така пухлина вбиває авторитет Церкви швидше за московську пропаганду.
Брати по крові Петранюки думали, що ряса приховає вирок суду, а Томос — запах смерті. Тихон перетворив єпархію на закрите акціонерне товариство, де засуджені «перебіжчики» з МП купують собі індульгенції. Це логіка злочинного світу: всі мають бути пов’язані кров’ю або компроматом.
Час очищення настав. Або канони — одні для всіх, або ПЦУ ризикує перетворитися на релігійний заповідник для родини Петранюків.
Далі буде…
Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
Нагадаємо про раніше опубліковані статті
Православні барони України – брати Петранюки
СВЯТІ УХИЛЯНТИ: СХЕМА, ЯК ПЕРЕТВОРИТИ ПЦУ НА «ОФШОР» ДЛЯ ДЕЗЕРТИРА ІЗ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
Братська «броня» під куполами: чи стане ПЦУ прихистком для дезертирів у рясах?
Соц.медіа