НАШ ТЕЛЕГРАМ

Соц.медіа
СПОГАДИ ПРО БЛАЖЕННОСПОЧИЛОГО МИТРОПОЛИТА МЕФОДІЯ

“…Блаженніший мав якийсь особливий, дуже пронизливий погляд. Він був дуже різнобічною та освіченою людиною. Він цінував українську культуру, багато читав, працював і вимагав від оточення відданої праці. Природжений адміністратор, дипломат, вчитель і приклад для наслідування, непохитний авторитет. Він був дійсно щирою людиною, здатним до беззавітного служіння, виключно відданий правді. Непередбачуваний, владика умів любити безкорисливо свою Україну і свій рідний народ…”.

БЛАЖЕННІШИЙ МЕФОДІЙ

Майбутній Предстоятель дорослішав і закінчував школу в м. Монастириськ Тернопільскої області. Вищу духовну освіту він здобув в одній із найкращих православних шкіл – Московській Духовній Семінарії та Академії в Загорську, які на той час були одним з найкращих богословських навчальних центрів у православному світі.

Владика духовно та психологічно сформувався за часів гонінь радянської доби. У 1981 р.Б. звершилося священниче рукоположення Блаженнішого. Він перебував серед духовенства у Львівсько-Тернопільскій єпархії, на той час Російської Православної Церкви. Після ієрейської хіротонії з обітницею безшлюбності (целібату) ієрей Валерій ніс пастирське служіння у Львівській та (виділеній з її складу 1988 року) Тернопільській єпархіях.

Він завжди був українцем, завжди думав та чинив як людина українського духу. Осьовим для нього як для особистості для нього був час національного відродження, в кінці 80-х років минулого століття.

Відродження Української Автокефальної Православної Церкви було складним процессом. Бути автокефалістом у той час було невигідно, це був чималий ризик. Невигідно було приєднуватись до автокефалії із цілком побутових, матеріальних причин. УПЦ була і лишається сьогодні найкомфортнішою та найзаможнішою Церквою.

Блаженніший Митрополит МЕФОДІЙ
(в миру Валерій Андрійович Кудряков)
народився 11 березня в місті Копичинці, Гусятинського району Тернопільської області.

Історія - БЛАЖЕННІШОГО МЕФОДІЯ

Українська Автокефальна Православна Церква тоді лише формувалася. Як згадував сам владика Мефодій, ящо б він лишився в УПЦ то цілком йомовірно невдовзі скоро став би намісником Почаївської Лаври, єпископом. З точки зору життєвого комфорту, ця посада була набагато прибавливішою, аніж участь в автокефальному русі. Проте владика Мефодій обрав інший шлях – шлях служіння своїй Батьківщині як священник.

1990 року як один з чільних діячів у боротьбі за українізацію та незалежність Української Церкви на Тернопільщині, приєднався до Української Автокефальної Православної Церкви. Цей шлях передбачав не комфорт, а протистояння і боротьбу. Але владика не був би собою, якби він лишився осторонь боротьби за українську автокефалію. Владика не жалів своїх сил, не жалів свого часу та здоров’я головним для нього завжди було за будь яку ціну втримати нашу Церкву.

16 червня 1995 з благословіння Святішого Патріарха Володимира (Романюка) приймає чернечий постриг з ім’ям Мефодій – на честь рівноапостольного Мефодія, учителя слов’янського. А вже 17 червня 1995 року Святішим Патріархом Київським та всієї України-Руси Володимиром (Романюком) та єпископом Донецьким і Луганським Ізяславом (Каргою) – хіротонізований у єпископа Хмельницького та Кам’янецьк-Подільського.

Після загадкової смерті Володимира (Романюка), однодумцем та другом якого був єпископ Мефодій, 19 жовтня 1995 р.Б. визнав юрисдикцію Патріарха Київського і всієї України Української Автокефальної Православної Церкви Димитрія (Яреми) 1997 р.Б. був піднесений у сан архієпископа. А вже за 2 роки – у сан митрополита із титулом «Тернопільський і Подільський Української Автокефальної Православної Церкви»

Після смерти блаженної пам’яті Святішого Патріарха Димитрія, 1 березня 2000 р.Б. Митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій обирається Місцеблюстителем Патріаршого Престолу УАПЦ, а згодом, 14 вересня 2000 р.Б., з волі Помісного Собору УАПЦ – і Предстоятелем УАПЦ (14.02.2000).

Українська Автокефальна Православна Церква була для нього рідною Церквою, церквою аутентичної традиції, Церквою, яка є справжньою спадкоємицею усіх мучеників та сповідників віри, які боролися за автокефалію у 20 столітті.

Владика Мефодій був ієрархом старої формації. Блискучий проповідник, він володів даром сказати незрозумілі сучасній людині теплі, правдиві слова, проникаючі в саму глибину зраненого серця вірянина. Перше враження при знайомстві складалося: скромність, помножена на зосереджену увагу до співрозмовника. Простота, людяність; навіть в мирському одязі в ньому відчувалась дуже вольова, мужня та духовна людина.

Богослужіння Митрополита були по-давньому урочисті, відчувалося, що це – дійсно архієрейське богослужіння.  Владика не любив, коли богослужіння втрачало свій зв’язок з візантійською традицією, на богослужінні йому була притаманна статечність та зосередженість. Разом з тим – ніякого зволікання, адже весь час відведено дуже точно. Ця його власна зібраність віддзеркалювалась у всьому, що відбувалось під час служби.

Галерея - БЛАЖЕННІШОГО МЕФОДІЯ

Не можна не сказати кілька слів про те, як він читав молитву, особливо – молитву за Україну. Його дикція була настільки ясна, чітка, що ніколи жодне слово не втрачалося, а інтонації допомагали сприйняттю. Разом з тим – нічого, так би мовити, штучного і театрального не було. Блаженніший мав якийсь особливий, дуже пронизливий погляд. Він був дуже різнобічною та освіченою людиною. Він цінував українську культуру, багато читав, працював і вимагав від оточення відданої праці. Природжений адміністратор, дипломат, вчитель і приклад для наслідування, непохитний авторитет. Він був дійсно щирою людиною, здатним до беззавітного служіння, виключно відданий правді. Непередбачуваний, владика умів любити безкорисливо свою Україну і свій рідний народ. Вражає Предстоятель глибоким і живим розумінням народного духу. Він так відчував українську суть, як ніхто. У той же час він тонше за всіх і вірніше за всіх міг оцінити і дати зрозуміти іншим те, що було дійсно самобутнього, оригінального в творах нашої культури.  Він дуже добре відчував гармонію і красу нашої мови. Для людини, яка має бути отцем для інших, люблячи дітей, батько також має навчити їх бути відповідальними та старанно нести свій послух. Заслуга нашого Батька-Предстоятеля полягає в тому, що він зміг правильно знайти баланс між двома цінностями: національною церковною традицією та канонічною традицією православ’ям.

Як вважав владика, головне завдання Української Автокефальної Православної Церкви на сьогоднішньому етапі – це отримання канонічного визнання від Матері-Церкви, тобто від Константинополя. У світі існує 14 Помісних Церков та живе біля 200 мільйонів православних. Усі вони живуть на основі канонічної традиції. Митрополит Мефодій вважав, що давня Київська Церква має історичне право на автокефалію. Будучи Предстоятелем він був готовим тимчасово відмовитись від автокефалії для того, щоб увійти до складу Константинопольского патріархату та здобути канонічне визнання.

Владика зробив чимало для того, щоб Українська Автокефальна Православна Церква розвивалася саме як Помісна Церква, яка є невід’ємною частиною світового православ’я. Він очолював Церкву 15 років. Незважаючи на важку форму діабету, гідно виковував послух Глави Церкви.

24 лютого 2015 р.Б. на 66 році життя перестало битись серце вірного і незламного сина українського народу, Блаженнішого Мефодія, Митрополита Київського і всієї України Української Автокефальної Православної Церкви.

Похорон пройшов в Києві, в Кафедральному Соборі Святого Апостола Андрія Первозванного та в Тернополі, в Кафедральному Соборі Різдва Христового. Похований Блаженніший МЕФОДІЙ в Тернополі, біля Кафедрального Собору Різдва Христового Тернопільської єпархії УАПЦ.

Державні нагороди - БЛАЖЕННІШОГО МЕФОДІЯ

Владика був нагороджений державними нагородами:

  • Орден князя Ярослава Мудрого III ступеня (22 липня 2008) — за визначний особистий внесок в утвердження духовності, гуманізму та милосердя, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі;
  • Орден «За заслуги» I ступеня (10 березня 2009) — за багатолітню плідну церковну діяльність, утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві;
  • Орден «За заслуги» II ступеня (15 травня 2003) — за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність;
  • Орден «За заслуги» III ступеня (21 серпня 2001) — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.
Translate