«Я готовий бути хоч монахом, аби був патріарх»: як Блаженнійший митрополит Мефодій погодився відмовитися від Предстоятельства заради єдиної Церкви.

У Євангелії є місце, повз яке зазвичай проходять швидко. Двоє учнів, Яків та Іван, підходять до Христа й просять посадити їх праворуч і ліворуч у Його славі. Інші десять обурюються. А Господь відповідає всім одразу: хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім слугою.

Дві тисячі років ця сцена повторюється в Церкві з монотонною точністю. І майже завжди з тим самим результатом.

Але іноді буває інакше. У 2007 році Предстоятелю Української Автокефальної Православної Церкви запропонували відмовитись від церковної влади для утворення Патріархату в Україні. Його Блаженство погодився миттєво і не роздумуючи.

Цю фразу Блаженнішого Мефодія оприлюднив Віктор Балога у великому інтерв’ю виданню РБК-Україна: «Я готовий бути хоч монахом, аби був патріархат». Розмова присвячена подіям президентства Віктора Ющенка, і церковний сюжет у ній лише один із блоків. Повний запис доступний на ресурсах РБК-Україна; ми зупиняємося виключно на тій частині, що стосується Блаженнішого Мефодія і переговорів 2007–2008 років.

Хто це сказав

На той час Блаженніший Митрополит Мефодій уже восьмий рік очолював Українську Автокефальну Православну Церкву. Предстоятелем Його Блаженство обрав Помісний Собор УАПЦ 14 вересня 2000 року, і це служіння Владика ніс до самої смерті — п’ятнадцять років, третім главою УАПЦ після Патріархів Мстислава (Скрипника) і Димитрія (Яреми). Митрополит Київський і всієї України.

Саме Його Блаженству запропонували від усього цього відмовитися.

Тут важлива одна деталь, без якої слова про монашество залишаться просто гарною фразою. Владика мав вибір ще на початку шляху. Як згадував сам Блаженніший, якби він залишився в Українській Православній Церкві Московського Патріархату, то цілком імовірно невдовзі став би намісником Почаївської лаври та єпископом — з погляду життєвого комфорту це було незрівнянно вигідніше за участь в автокефальному русі.

Отець Валерій Кудряков, вже тоді, обрав інше. У 2007-му лише підтвердив вибір, зроблений двадцятьма роками раніше.

Що розповів Віктор Балога в інтерв’ю РБК-Україна

За свідченням Віктора Балоги, у 2007 році Президент Ющенко відправив його на переговори до Вселенського Патріарха Варфоломія. Пів року тривала закрита робота. Умова Константинополя була одна: згода всіх конфесій. До Стамбула двічі возили делегації — патріарха Філарета і митрополита Мефодія, розмови тривали годинами.

Модель, про яку домовилися, виглядала так: об’єднана Церква під омофором Вселенського Патріархату, тимчасовим очільником — Митрополит Володимир (УПЦ), Філарет — заступником. Ієрархи трьох конфесій, за словами Балоги, підписали документи про об’єднання, і він особисто відвіз їх до Стамбула.

У липні 2008 року Вселенський Патріарх Варфоломій прилетів до Києва на 1020-річчя Хрещення Руси-України. І в останній робочий вечір, коли Патріарх уже говорив про два-три місяці до Патріархату, все зірвалося.

Далі в розмові з РБК-Україна йдуть драматичні деталі про реакцію Вселенського Патріарха, про сльози дорогою в аеропорт і про його слова, що Україну чекають великі проблеми і війни. Ми свідомо не переказуємо їх у подробицях. Це особиста пам’ять Віктора Балоги, і вона належить йому — охочі можуть переглянути інтерв’ю повністю за посиланням наприкінці матеріалу.

Свідчення з другого боку

Найцінніше в цій історії те, що ми не мусимо вірити на слово одній стороні.

У жовтні 2010 року Блаженніший Мефодій дав інтерв’ю «Радіо Свобода», яке зберігається в архіві нашого Фонду. Ірина Штогрін запитала Його Блаженство саме про 1020-річчя і візит Варфоломія. Владика відповів, що в той момент надії можна було реалізувати, переговори увінчалися успіхом, але перед самим від’їздом Вселенського Патріарха домовленості було зламано.

А потім сказав те, що про людину говорить більше за будь-яку характеристику:

«Я не хочу заглиблюватися, щоб не чорнити людину, не бачачи її перед собою».

Зупиніться на цій фразі.

Його Блаженство щойно втратив справу, до якої йшов роками. Владика знав, хто і що зробив. І відмовився говорити про це за спиною відсутнього.

Порівняйте два свідчення — Віктора Балоги і митрополита Мефодія. По суті вони збігаються. За інтонацією це два різні світи. Один називає речі своїми іменами і має на це право. Другий не дозволяє собі навіть натяку на осуд.

Євангеліє знає цю різницю. «Не судіть, щоб і вас не судили» сказано не про правосуддя, а саме про це: про право говорити зле про людину, якої немає поруч.

Скромність, яку неможливо зіграти

У тому ж інтерв’ю «Радіо Свобода» журналістка запитала Предстоятеля про церковне майно:

Відповідь була така, що доводити її не було потреби: приміщень Патріархія не має, з єпархій грошей на центр не збирає, живе тим, що має. «Маємо одну Андріївську церкву. От в тій стараємося жити», — сказав Владика.

Одна церква на всю Патріархію. І запрошення прийти й перевірити будь-якої хвилини.

Христос посилав учнів у дорогу без золота, без срібла, без запасної одежі — і казав при цьому, що робітник вартий свого утримання. Не зубожіння заради зубожіння. Просто нічого зайвого, що потім доведеться охороняти замість того, щоб служити.

Ті, хто працював із Блаженнішим, знають: це не була поза для журналістів. Його Блаженство так жив усі роки свого служіння.

І саме тому слова про монашество не були жестом. Багатий юнак з Євангелія відійшов від Христа засмучений, бо мав велике майно. У Владики великого майна не було — і тому не було чого втримувати.

Ревність, яку в ньому недооцінюють

Було б помилкою зробити з Блаженнішого Мефодія тихого лагідного старця. Це неправда.

Скромність у побуті поєднувалася в ньому з дуже жорсткою позицією там, де йшлося про Церкву.

«Я ніколи, доки я живий, не дозволю, щоб ще якийсь виник в автокефальній церкві патріарх. Ніколи в житті!» — це його слова, сказані публічно, на всю країну.

Владика твердо казав, що Українська Православна Церква не є московською і що більшість її єпископату й вірян хоче автокефалії. Він прямо посилався на просту логіку: доки частина вірян однієї країни духовно підпорядкована центру за її межами, доти держава не має спокою. І звідси висновок, який Блаженніший повторював роками: доки не буде єдиної Церкви, доти нас будуть шарпати й ділити.

Це не мова людини, яка уникає конфліктів. Це мова людини, яка знає, за що воює.

Христос, що виганяє торговців із храму, і Христос, що не ламає надломленої тростини, — той самий Христос. Владика Мефодій умів обидва ці регістри. М’який до людей і непоступливий до неправди — саме в такому порядку, а не навпаки.

Заповіт

Ми часто вживаємо слово «заповіт» переносно. У випадку Блаженнішого Мефодія він існує як документ.

У Духовному заповіті Його Блаженство благословив єпископат УАПЦ на випадок своєї смерті зберігати братську єдність і обрати гідного Місцеблюстителя Київського Митрополичого Престолу. Заповів неухильно дотримуватися усталеної в Церкві практики поминання імені Вселенського Патріарха за Божественною літургією, вважаючи це поминання видимою ознакою канонічного спілкування з Константинопольським Престолом, а через нього — з усією повнотою православ’я. І заповів продовжувати, з благословення Вселенського Патріарха, діалог з іншими православними юрисдикціями про об’єднання в Єдину Помісну канонічно визнану Церкву.

Це і є його бачення майбутнього. Не мрія, а маршрут: Константинополь як Матір-Церква, поминання як видимий знак єдності, діалог як обов’язок.

І в тому ж інтерв’ю 2010 року — найкоротше формулювання того самого: УАПЦ передала Вселенському Патріархату кілька моделей об’єднання, і кожна показувала, що Церква не має жадоби влади; вони готові будь-якої хвилини зайняти навіть останнє місце й пожертвувати власною Церквою заради того, щоб була одна помісна православна Церква.

Пожертвувати власною Церквою. Це слова Предстоятеля про структуру, яку він очолював.

«Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостанеться; як умре ж, плід рясний принесе». Владика не цитував цих слів у тій розмові. Він просто зробив те, що вони означають.

Дві версії однієї поразки

Тут потрібна редакційна чесність.

Про причини провалу 2008 року існує щонайменше дві публічні версії. Сам Віктор Ющенко у 2018 році заявляв, що Томосу тоді завадив Патріарх Московський Алексій II, який терміново прилетів до Києва. Віктор Балога в інтерв’ю РБК-Україна розповідає інакше і покладає відповідальність на прохання, висловлене самим Президентом.

Ми не беремося встановлювати істину між цими версіями — це справа істориків і документів, які, ймовірно, ще не оприлюднені повністю.

Але в обох є один спільний елемент, і для нас він головний. Жодна зі сторін не називає перешкодою Митрополита Мефодія. У всіх переказах тих подій Його Блаженство фігурує як людина, яка сказала «так» і була готова відійти.

Три роки і чотири роки

Те, що не сталося у 2008-му, сталося у 2018-му. Об’єднавчий Собор у грудні, Томос у січні 2019 року. Друга спроба виявилася успішною — і, по суті, за тією самою моделлю: через Константинополь, як і заповідав Владика.

Блаженніший Мефодій цього не побачив. Його Блаженство відійшов у вічність 24 лютого 2015 року, на 66-му році життя. Похований у Тернополі, на території церкви Різдва Христового.

За три роки до Собору. За чотири до Томосу.

І ще одна дата, від якої досі перехоплює подих: 24 лютого. Через сім років цей день став для України днем початку великої війни.

Наша подяка

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія висловлює щиру вдячність Віктору Балозі.

За правдиве свідчення про процеси, які довго залишалися закритими. За світлу пам’ять про Блаженнішого Мефодія і за те, що його слова прозвучали публічно. І за титанічні зусилля тих років — зусилля, які тоді не дали результату, але не були марними: саме тоді була напрацьована модель, за якою через десять років усе зрештою відбулося.

Дуже шкода, що це не сталося тоді. Надзвичайно шкода. Це справді був утрачений історичний шанс, і ціну за нього заплатила вся країна.

Але залишається головне.

Серед тих, хто у 2008 році стояв перед вибором між власним престолом і єдністю Церкви, був чоловік, який обрав єдність і не торгувався. Він не отримав нічого. Він і не просив.

Хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім слугою.

Вічная пам’ять Блаженнішому Митрополиту Мефодію.