Смерть Патріарха Філарета стала точкою відліку нової фази розвитку ПЦУ, яка супроводжується заявами про канонічність і єдність.

Церква визначає правонаступництво та реагує на внутрішні виклики

Після упокоєння Святійшого Патріарха Філарета 20 березня 2026 року Православна Церква України опинилася перед необхідністю не лише вшанувати пам’ять свого багаторічного духовного лідера, але й чітко окреслити канонічні та юридичні межі церковного життя в умовах нових викликів. Похорон, що відбувся 22 березня у Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва, став символічним завершенням епохи, яка тривала понад шість десятиліть його служіння.

Підтримати молитву

У своїй офіційній заяві Київська Митрополія ПЦУ від імені Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, насамперед висловила вдячність усім, хто долучився до молитовної пам’яті та висловив співчуття. У дусі православної традиції вірних закликано до посиленої молитви впродовж сорока днів після смерті, що є важливим періодом духовного спогаду про спочилого.

Водночас заява має чіткий інституційний і навіть полемічний характер. У ній наголошено: після Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 року та отримання Томосу про автокефалію 6 січня 2019 року, усі структури УАПЦ та УПЦ Київського Патріархату припинили окреме існування, увійшовши до єдиної помісної Православної Церкви України. Відтак будь-яке використання назв колишніх церковних структур поза межами ПЦУ вважається незаконним і неканонічним.

Особливу увагу приділено ситуації, що склалася після смерті Патріарха Філарета. ПЦУ підкреслює: жодного окремого релігійного об’єднання під назвою «УПЦ КП» не існує, а спроби діяти від його імені названі самочинними та такими, що підлягають церковному осуду. У документі також згадуються конкретні особи, які, за твердженням Київської Митрополії, не мають канонічного статусу, а їхня діяльність пов’язується з впливом російських спецслужб.

Окремо наголошено на правонаступництві: саме Київська Митрополія ПЦУ є єдиним юридичним і канонічним спадкоємцем УПЦ КП. Це стосується як майнових прав, так і церковної юрисдикції. Патріарша резиденція у Києві після смерті Філарета переходить у безпосереднє управління ПЦУ, а в майбутньому там планується створення меморіального простору, присвяченого його життю та служінню.

Важливим сигналом є і підтвердження статусу духовенства Володимирського собору, яке офіційно залишається у складі ПЦУ. Сам собор разом із Михайлівським Золотоверхим монастирем надалі виконуватиме функції кафедрального храму Предстоятеля.

Заява також містить чітке канонічне застереження: згідно зі статутом колишньої УПЦ КП, жодна особа не може бути проголошена Патріархом без рішення Помісного Собору. Відтак будь-які самопроголошення названі недійсними.

У ширшому контексті документ відображає не лише внутрішньоцерковну позицію, але й елемент інформаційної безпеки. У ПЦУ прямо вказують на ознаки зовнішнього впливу та використання церковної тематики у гібридній війні проти України.

Таким чином, після смерті Патріарха Філарета Православна Церква України не лише вшановує його пам’ять, але й намагається закріпити інституційну єдність, окреслити межі канонічності та запобігти новим розколам. У ситуації, коли релігійний фактор часто стає інструментом політичного впливу, ця позиція виглядає не лише церковною, але й суспільно важливою.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України