1038-ма річниця Хрещення України-Руси відзначена 15 липня 2026 року літургією у Володимирському соборі Києва. Богослужіння очолив Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Співслужили архієреї та духовенство з усієї України. До молитви долучилися монахи зі Святої Гори Афон і Болгарії. Для нашого Фонду ця дата має окремий, документально вимірюваний зміст. Вона дозволяє побачити пройдений Церквою шлях у світлі Євангелія.

1038-ліття Хрещення України-Руси — Митрополит Епіфаній у Володимирському соборі

У Гефсиманії Христос молився про Своїх учнів: «щоб були всі одно» (Ів. 17:21). Кожне покоління Церкви відповідає на цю молитву власною історією. Українське православ’я відповідало на неї століттям боротьби за єдність і визнання. Нинішнє торжество — видима точка цієї відповіді.

1038-ма річниця Хрещення України-Руси: шлях, який мав свідків

Єдина помісна Церква біля престолу не постала сама собою. Її творили конкретні люди з конкретними рішеннями. Одним із них був Блаженніший Митрополит Мефодій (Кудряков). З 14 вересня 2000 року владика очолював Українську Автокефальну Православну Церкву. П’ятнадцять років Блаженніший служив настоятелем Андріївського собору в Києві. Духовний заповіт Митрополита зафіксував курс на канонічну єдність та автокефалію УАПЦ. Це документ, а не інтерпретація нащадків.

Факти розставилися в часі так. 24 лютого 2015 року Блаженніший Мефодій відійшов у вічність. 15 грудня 2018 року УАПЦ увійшла до об’єднаної Православної Церкви України. 6 січня 2019 року Вселенський Патріархат надав ПЦУ Томос про автокефалію. 15 липня 2026 року єдина Церква соборно молилася в Києві. Курс, зафіксований у заповіті, став канонічною дійсністю.

Апостол Павло описав таку логіку церковної історії одним рядком. «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1 Кор. 3:6). Ті, хто сіє, не завжди бачать жнива. Але жнива без сівачів не бувають. Це богословський закон, який наша новітня історія підтвердила документально.

Канонічний вимір торжества

Автокефалія — не адміністративна вивіска, а канонічна форма зрілості помісної Церкви. Томос повернув київську кафедру в пряме сопричастя зі Вселенським Православ’ям. Присутність афонських монахів на літургії унаочнює це сопричастя. Свята Гора перебуває в юрисдикції Вселенського Патріархату. Її ченці молилися поруч з українським єпископатом у серці Києва. Для покоління, яке пам’ятає ізоляцію українських автокефалістів, це промовиста зміна.

Духовенство і вірні моляться за Україну у Володимирському соборі

Голова Фонду Наталія Шевчук раніше нагадувала про гіркий збіг дат. «День не тільки втрати Предстоятеля для церкви, а тепер ще й страшна дата», — казала вона про 24 лютого. Війна і церковна єдність ідуть у нашій новітній історії поруч.

Молитва єдиної Церкви у воєнний час

Після читання Євангелія Предстоятель возніс особливу молитву за Батьківщину. Україна переживає час важких випробувань і небезпеки. Лунали прохання за воїнів, за владу і народ. Церква поминала полеглих оборонців і мирних жителів, яких забрала війна.

Митрополит Епіфаній звершив дияконську хіротонію над Євгенієм Щербаком. Ставленик є студентом магістратури Київської православної богословської академії. На запричасному стиху пролунало Послання Архієрейського Собору ПЦУ. Його виголосив митрополит Львівський і Сокальський Димитрій. Завершилося торжество першосвятительським словом Предстоятеля та хресним ходом навколо собору.

Пам’ять, яка вимірюється фактами

Наш Фонд принципово тримається документованих фактів. Тому не приписуємо спочилому Митрополитові думок про нинішнє торжество. Але зіставляємо тексти й дати — і вони промовляють самі. 1038-ма річниця Хрещення України-Руси зустріла Церкву єдиною, канонічною та автокефальною. Молитва «щоб були всі одно» отримала в Києві видиму відповідь. Саме такий курс зафіксував заповіт Блаженнішого Мефодія. Зберігати цю пам’ять точною — місія нашого Фонду.