У слові з нагоди 975-ліття Печерської обителі Блаженніший Митрополит Епіфаній зробив те, чого в ювілейних промовах зазвичай уникають. Він перелічив не лише славні сторінки, а й трагічні та, за його словами, навіть ганебні.

Три історії з Патерика

Предстоятель називає конкретні імена, і всі вони добре відомі кожному, хто читав Печерський патерик.

Преподобний Ісаакій, великий подвижник, був спокушений бісівським видінням. Затворник Микита теж піддався спокусі й у стані облещення навіть був здатний пророкувати про злі події. Диякон Євагрій спершу мав велику дружбу з пресвітером Титом, але через спокусу вона перетворилася на смертельну ворожнечу. Через відсутність милосердя і прощення це привело його до погибелі.

Це не маргінальні сюжети Патерика. Це його серцевина.

Висновок, який робить Предстоятель

З цих історій випливає теза, варта того, щоб її записати дослівно. Святість місця, велич храмів, подвиги отців Печерських і навіть благовоління Самої Богородиці «ще не роблять кожного, хто прийшов до Лаври Київської, більш досконалим».

Навпаки, каже владика: саме проти святині й проти подвижників лукаві духи воюють тут із особливою завзятістю.

Для фонду це формулювання принципове. Воно розводить дві речі, які в церковній публіцистиці постійно змішують: святість місця і святість людини, яка в цьому місці перебуває.

Дві форми нападу

Далі у слові йде розрізнення, яке вибудовує всю логіку тексту.

Ззовні обитель намагалися знищити руками грішників. У минулому столітті двічі безбожники зупиняли тут чернече життя й богослужіння, а соборну церкву за наказом кремлівських правителів висадили в повітря.

Два місяці тому, зазначає Предстоятель, напад на собор повторився. Йдеться про російський удар у ніч на 15 червня 2026 року: дрон влучив у вівтарну частину Успенського собору, вогонь охопив понад сімсот квадратних метрів покрівлі, постраждали й інші пам’ятки заповідника.

Але лукаві духи, каже владика, діють не лише ззовні. Багатьох у цьому місці вони спокусили проголошувати замість істинного православ’я лжевчення «русского міра».

Притча, яку обрано для порівняння

Тих, хто спокусився, Предстоятель порівнює зі злими виноградарями з євангельської притчі. Вони отримали виноградник у догляд, а вирішили, що є його власниками, і почали служити не Богу, а собі.

Продовження притчі відоме: господар виганяє таких слуг, а виноградник дає тим, хто принесе добрий плід.

Чому фонд це фіксує

Ювілейні тексти рідко бувають самокритичними. Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія фіксує цей випадок саме тому, що він інший.

Церква, яка говорить про власні падіння в день свого ювілею, поводиться як інституція, здатна до самоаналізу. Це і є та риса, за якою відрізняють живу традицію від музейної.