Голова ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталія Шевчук звернулася до Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Онуфрія.

Звернення є публічним запрошенням до відкритої розмови перед камерами.

Приводом стали повідомлення про візит в Україну ієрарха Сербської Православної Церкви та формулювання про мету цього візиту.

Нижче — фактичний контекст, а далі повний текст звернення.

Що повідомила Сербська Церква

За повідомленнями Дюссельдорфської і Німецької єпархії Сербської Православної Церкви, митрополит Григорій перебував в Україні з 1 до 7 серпня.

Метою візиту було названо підтримку сестринської Церкви. Заявлено, що вона перебуває у складному становищі через наслідки війни та через дискримінацію з боку української влади.

Програма візиту, за тими ж повідомленнями, включала зустрічі з ієрархами УПЦ у Чернівцях і Сумах. А також відвідання Київської духовної академії та кількагодинну зустріч з Предстоятелем УПЦ у Києві.

Чому це формулювання варте уваги

Тут виникає напруга, яку варто назвати спокійно.

Ієрарх іншої Помісної Церкви безперешкодно в’їжджає в Україну під час війни. Пересувається країною. Зустрічається з єпископами, викладачами і студентами. Церковні медіа відкрито про це повідомляють.

Опис візиту і теза про дискримінацію співіснують в одному тексті.

Це не спростування тези. Але це підстава попросити конкретики.

Що на це відповідає УПЦ

Позицію іншої сторони треба викласти чесно, інакше розмова не має сенсу.

Представники УПЦ покликаються на ситуацію навколо Києво-Печерської лаври. На законодавчі обмеження діяльності релігійних організацій, пов’язаних із державою-агресором. На переходи громад і суперечки навколо храмових будівель. На кримінальні провадження щодо окремих священнослужителів. На судові процеси та звернення до міжнародних інстанцій.

Це конкретні обставини, а не гасла. Кожну з них можна обговорювати предметно.

Фонд принципово вважає: якщо право людини на свободу віросповідання порушено, це має бути назване порушенням. Незалежно від церковної належності цієї людини.

Питання, яке передує всій дискусії

Але є питання, від якого залежить сама рамка розмови.

27 травня 2022 року в Києві відбувся Собор УПЦ. Він ухвалив зміни до статуту, які, за заявою самої УПЦ, засвідчили її повну самостійність і незалежність.

Тут починається предмет суперечки.

Собор не оприлюднив канонічного акта про вихід з-під юрисдикції Московського Патріархату. Томосу про автокефалію УПЦ не отримувала. Московський Патріархат з того часу не визнавав втрати своєї юрисдикції над УПЦ і продовжував згадувати її у своїх документах.

Тому питання про канонічний статус залишається відкритим. Не риторично, а формально.

Якщо УПЦ автокефальна — хто надав автокефалію і де відповідний акт. Якщо автономна — у складі якої Помісної Церкви. Якщо самостійна в іншому сенсі — що саме цей статус означає в канонічному праві.

Без відповіді на це неможливо предметно обговорювати ні дискримінацію, ні майбутнє православних українців.

Чому це питання ставить саме Фонд

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія має власний досвід церковної нерівності.

Українська Автокефальна Православна Церква десятиліттями існувала без доступу до державного ресурсу, до великих святинь, до телеефіру і до політичних кабінетів. Тими можливостями в ті самі роки користувалася УПЦ Московського Патріархату.

Тому для нас слово «дискримінація» не є фігурою мови. Воно є описом конкретного досвіду. І саме тому воно потребує фактів, а не декларацій.

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВИ ФОНДУ

ВАШЕ БЛАЖЕНСТВО, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ І ПОЧИНАЄТЬСЯ УПЦ?

Блаженніший Митрополите Онуфрію, я публічно запрошую Вас до відкритої розмови.

Приводом для цього звернення стали чисельні повідомлення Дюссельдорфської і Німецької єпархії Сербської Православної Церкви про візит митрополита Григорія в Україну 1–7 серпня.

Метою візиту, як було заявлено, стала підтримка сестринської Церкви, яка перебуває у складному становищі через наслідки війни та «дискримінацію з боку української влади».

Саме тут у мене виникає запитання.

Митрополит Сербської Православної Церкви безперешкодно приїздить в Україну. Зустрічається з ієрархами УПЦ у Чернівцях і Сумах. Відвідує Київську духовну академію. Спілкується з викладачами та студентами. Нарешті, у Києві протягом кількох годин зустрічається з Предстоятелем УПЦ.

Про це відкрито повідомляють церковні медіа.

То давайте спокійно і предметно поговоримо: У ЧОМУ САМЕ ПОЛЯГАЄ ДИСКРИМІНАЦІЯ?

Я знаю, що мені заперечать: Києво-Печерська лавра, переходи громад і храми, кримінальні провадження щодо окремих представників духовенства, законодавчі обмеження, судові процеси.

Добре.

Я готова говорити і про Лавру, і про закон, і про храми, і про болгарки, і про кожний конкретний випадок, де представники УПЦ вважають порушеним право на свободу совісті.

Якщо право людини на віросповідання справді порушено — це має бути названо порушенням незалежно від її церковної належності.

Але є питання, яке передує всій цій дискусії:

ЯКИМ Є КАНОНІЧНИЙ СТАТУС УПЦ СЬОГОДНІ І ДЕ ПРОХОДИТЬ ЇЇ МЕЖА З РОСІЙСЬКОЮ ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВОЮ?

Я ставлю це питання не як стороння людина.

П’ятнадцять років свого життя я була першим помічником Блаженнішого Митрополита Мефодія — Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви.

Я добре пам’ятаю, як жила наша Українська Автокефальна Православна Церква.

Пам’ятаю, як ми виживали. Пам’ятаю боротьбу за святині. Пам’ятаю нерівні можливості. Пам’ятаю, наскільки важко було зробити голос Української Автокефальної Православної Церкви почутим у державі, де УПЦ Московського Патріархату мала незрівнянно більші політичні, майнові та медійні можливості.

Саме тому слово «дискримінація» для мене — не політичний лозунг. Воно потребує фактів.

Ваше Блаженство, Вас характеризують як людину глибокої молитви та авторитетного православного архієрея. Тому переконана: сильна людина повинна мати мужність, а християнин — смирення відповісти на складні запитання.

Я, звертаюся до Вас – ДАВАЙТЕ ПОГОВОРИМО.

Публічно. Перед камерою. Спокійно.

Я — як православна християнка, яка п’ятнадцять років працювала поруч із Предстоятелем УАПЦ, а сьогодні є вірянкою Православної Церкви України.

Ви — як Предстоятель Української Православної Церкви.

Я готова почути та вислухати Вашу позицію без перебивань.

І хочу поставити Вам кілька принципових запитань.

У чому конкретно Ви вбачаєте дискримінацію УПЦ в Україні?

Яким є канонічний статус УПЦ після Собору 27 травня 2022 року і яким канонічним актом засвідчено припинення її підлеглості Московському Патріархату?

Що саме для Вас є неприйнятним у Православній Церкві України та в рішенні Вселенського Патріархату про українську автокефалію? Я, в жодному разі не ідеалізую митрополита Епіфанія і добре знаю про слабкі і сильні місця Нашої Церкви. Але є питання, які потребують чесних відповідей:

ДЕ СЬОГОДНІ КАНОНІЧНО ЗАКІНЧУЄТЬСЯ МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ І ПОЧИНАЄТЬСЯ ВАША УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА?

Не хочу отримувати ці відповіді від речників, адвокатів чи пресслужб.

Їх має право почути Україна від Вас особисто особливо в часі війни.

Можливо, одна чесна розмова зробить для подолання напруги між православними українцями більше, ніж сотні пресрелізів і взаємних звинувачень.

Якщо УПЦ справді є українською Церквою і Москва справді більше не стоїть між нами — давайте нарешті відкрито з’ясуємо, що нас розділяє.

Ваше Блаженство, моє запрошення відкрите.

Місце і зручний час — за Вашим вибором.

ДАВАЙТЕ ПОГОВОРИМО. ПУБЛІЧНО. СПОКІЙНО. ЧЕСНО.

Наталія Шевчук
голова ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія»