Дізнайтеся про життєвий шлях і дивовижні вчинки святителя Амвросія, єпископа Медіоланського, який не лише відзначався великими релігійними досягненнями, але й славився як мудрий та милосердний правитель провінції Лігурія-Емілія.

Від народження до святості – дивовижний шлях святого Амвросія

Святитель Амвросій, єпископ Медіоланський

Великий світоч християнської віри, святий Амвросій, ім’я якого означає “несхильний до тління”, походив зі знатної та впливової римської сім’ї, яка навернулася в християнство. Він народився в місті Августі Треверов 339 року. Його батько обіймав високу посаду префекта преторія Галії. Після смерті батька мати, разом із маленькими дітьми Амвросієм, Марцеліною і Сатиром, повернулася до Риму. Пізніше всі троє будуть зараховані до лику святих.

Одного разу, коли Амвросій був ще в колисці, бджоли, що кружляли над ним, раптом опустилися немовляті на вуста, а потім піднялися до неба, немов би провіщаючи неземне красномовство святого, яке згодом даруватиме йому Бог. Відданий на навчання кращим педагогам, юнак скоро виявив чудові здібності до наук, особливо дивуючи оточуючих ораторським талантом.

Святий Амвросій здобув юридичну освіту, і 370 року імператор Валентиніан I (+375) призначив його правителем провінції Лігурія-Емілія, столицею якої було місто Медіолан. Наставляючи Амвросія, префект Проб вимовив слова, які виявилися пророчими: “Керуй більше як єпископ, ніж як суддя”, бажаючи тим самим тільки спонукати молоду людину до милосердя і співчуття. Новий правитель і справді дуже скоро здобув мудрістю і доброю вдачею прихильність і вдячність народу.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

У ту епоху в Церкві, як і раніше, не вщухала боротьба між православними і єретиками-аріанами, незважаючи на те, що після Нікейського Собору 325 року минуло вже багато років. Аріани не бажали здавати свої позиції і знайшли підтримку в особі правителя Східної Римської імперії Валента. Після смерті аріанського єпископа Медіолана Авксентія, у міському соборі зібралися представники народу і влади для виборів нового архіпастиря. Однак поділ між православними та аріанами був настільки глибоким, що дійти згоди так і не вдалося. Тоді звернулися до Амвросія з проханням втрутитися і заспокоїти пристрасті. Красномовство правителя, сила його доводів і вмовляння, сповнені духу лагідності й миролюбства, справили таке сильне враження на народ, що натовп одностайно підхопив вигук однієї дитини, яка вигукнула: “Амвросій єпископ!”

Приголомшений несподіваною пропозицією, святий Амвросій спочатку відмовився, кажучи, що він всього-на-всього оголошений, бо в ті часи був поширений звичай відкладати хрещення протягом тривалого часу, щоб не опоганити його подальшими гріхами, – і поспішив сховатися у своєму палаці. Однак натовп пішов за ним, знову і знову повторюючи той самий вигук. З настанням ночі Амвросій осідлав коня і спробував втекти з міста, але збився зі шляху і на світанку опинився на тому ж самому місці, з якого почав свій шлях. Тоді він став писати імператору, просячи позбавити його честі, якої він вважав себе негідним, але володар, який зазвичай тримався осторонь від церковних справ, цього разу з радістю підтримав обрання Амвросія єпископом. Нарешті, змирившись і вирішивши підкоритися волі Промислу, тридцятип’ятирічний намісник, який лише за вісім днів до того прийняв святе хрещення, був посвячений у єпископський сан 7 грудня 374 року. Після цього церковні чвари в провінції на якийсь час вщухли.

З цього часу святий цілком присвятив себе пастирському служінню, відмовившись від усіх багатств і земних задоволень. Він роздав усі статки жебракам і подарував Церкві свої великі маєтки. Майже всі дні тижня єпископ дотримувався суворого посту, проводив ночі в молитві та роздумах над Священним Писанням і працями святих отців, а вдень займався нагальними пастирськими справами і турботами.

Під керівництвом священника Сімпліціана святий Амвросій глибоко вивчив писання грецьких церковних письменників, зокрема Орігена, і рішуче виступив на захист Православ’я. Цим він викликав чимале замішання серед аріан, які погодилися на його обрання, сподіваючись, що миролюбний і стриманий у судженнях єпископ стане слухняним знаряддям у їхніх руках. Настільки ж блискучий і невтомний письменник, як і прекрасний оратор, Амвросій Медіоланський протягом двадцяти п’яти років був найбільшим, після смерті святого Іларія [13 січня], поборником Православ’я на Заході.

Єпископ сприяв перетворенню Медіолану, що з 381 року став також резиденцією імператорів Західної Римської імперії, на значну митрополію, яка вела справи церковних єпархій всієї Італії, а також Паннонії, Дакії та Македонії. Амвросій твердо виступив проти тих, хто підтримував єретиків, – проти вдовиці імператриці Юстини й оточення малолітнього імператора-співправителя Валентиніана II. Він зумів заручитися підтримкою нового імператора Західної Римської імперії Граціана”, за сприяння якого йому вдалося скликати Собор у Сирмії в липні 378 року і законодавчо заборонити аріанство.

Після загибелі Валента на престол Східної Римської імперії зійшов благовірний імператор Феодосій [17 січня], який мав до єпископа Медіоланського глибоку повагу і шанобливу любов. Бажаючи доставити остаточну перемогу Православ’ю, Феодосій скликав Другий Вселенський Собор у Константинополі, тоді як Аквілейський Собор, проведений Граціаном за порадою святого Амвросія, поклав край аріанству на Заході.

Незважаючи на прихильність і дружбу правителів, єпископ не втратив уявлення про незалежність Церкви перед обличчям мирської влади. Одного разу Валентиніан II під тиском своєї матері Юстини повелів Амвросію віддати його храм аріанському єпископу Авксентію. На це святитель відповів імператорським посильним, що государ не має влади над предметами, присвяченими Богові, і не може вимагати в нього передачі храму Божого. Незважаючи на погрози, Амвросій замкнувся в церкві і протягом трьох днів разом із народом, натхненним молитвами і співом гімнів, витримував облогу. Коли солдати, боячись відлучення, стали переходити на бік єпископа, імператор змушений був поступитися. Під час цих подій з’ясувалося, що авторитет святого Амвросія незаперечний навіть для його супротивників.

Кількома роками пізніше імператор Феодосій, який перебував тоді в зеніті слави, з безглуздою жорстокістю придушив повстання у Фессалоніці, в результаті чого було вбито понад сім тисяч жителів (390). Коли після цього імператор з’явився біля дверей собору в Медіолані, маючи намір бути присутнім на Божественній літургії, святий єпископ даною йому Богом владою не дозволив всесильному правителеві імперії увійти до храму і відлучив його від Церкви на вісім з гаком місяців. Могутній монарх, будучи вірним сином Церкви, підкорився і зі сльозами повернувся до палацу, після чого смиренно приніс публічне покаяння. У свято Різдва він прийшов до воріт церкви і впав ниць перед стопами святого Амвросія, окропивши землю сльозами і повергаючи на суд святителя свою долю: чи гідний він знову приступити до Святих Таїнств. Лише після цього Феодосій отримав від єпископа прощення. Коли ж під час причащання імператор увійшов до вівтаря, щоб прийняти Причастя разом із духовенством, як це було заведено в Константинополі, святий Амвросій знову суворо осмикнув монарха, привселюдно сказавши йому: “Вийди звідси і стань на належне тобі місце серед мирян, бо порфіра наділяла людину владою імператорською, але не священицькою!” Феодосій і цього разу покірно підкорився наказу архіпастиря, якого він глибоко шанував, і зайняв місце серед тих, хто кається. Повернувшись до Константинополя, він жодного разу більше не наважився увійти для причащання у вівтар.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Близький до владик і сильних світу цього, святий Амвросій з батьківською увагою ставився і до найменшої вівці свого духовного стада. Коли якийсь грішник приходив до нього, щоб принести покаяння, пастир Христовий зі сльозами приймав його у свої обійми, ніби сина. Святитель також навернув до світла християнської віри безліч язичників як публічними проповідями, так і за допомогою приватних бесід.

Найзнаменитішим його учнем був блаженний Августин [28 серпня], який під впливом святого Амвросія остаточно перейшов з маніхейства в християнство і став згодом одним із найвидатніших учителів Церкви. Завдяки єпископу Медіоланському королева германського племені маркоманів прийняла святе хрещення, явивши своєму народу світло істинної віри.

Невтомний трудівник і служитель Святої Церкви, Амвросій Медіоланський був також автором великого кількості праць, присвячених, головним чином, питанням екзегетики та моралі. У них святитель постає перед нами людиною високої та різнобічної освіченості і церковної, і світської. Ці праці значною мірою сприяли засвоєнню вчення грецьких отців Церкви латиномовним світом. Святий Амвросій збагатив надбання Церкви ще й чудовими літургійними гімнами, призначеними для антифонного співу, який на багато століть став на багато століть одним із найяскравіших елементів латинського богослужіння.

Коли помер найясніший учень і друг єпископа хімператор Феодосій, святитель присвятив його пам’яті надгробне слово. Через два роки після цього святий Амвросій мирно відійшов до Господа на світанку Великої Суботи, 4 квітня 397 року. Мощі святителя донині спочивають у церкві Сант-Амброджо в Мілані.

Молитва до святителя Амвросія, єпископа Медіоланського:

О, славетний чудотворче, швидкий помічнику в скорботі та ревностний молитовнику за мир перед Богом, святий отче Амвросію! Знаємо, що ти маєш велике дерзновіння перед Спасителем, тому з покірністю звертаємося до тебе: молись Йому, Божий угоднику, щоб Він дарував народу Українському процвітання та спокійне життя, позбавивши від видимих і невидимих ворогів, від нападу ворожих сил, від хвороби і голоду, від усякої скорботи, смертельних ран та усяких негараздів. Нехай усі ми, вірою шануючи святкування твоєї святої пам’яті та покірно сподіваючись на твої умовляння, отримаємо все необхідне для теперішнього і вічного життя, зокрема прощення гріхів, мир думок, серцевий спокій, здоров’я для душ і тіл. О, святителю Божий, милостивий пастирю Христовий, гідний захисник наш! Послухай нас, як ми знову прохаємо тебе: будь теплим молитвеником і заступником перед Господом за духовних пасторів і батьків наших (імена), які несуть наші слабості і турбуються про нас, аж поки Христос не утвердиться в нас, нехай Всемогутній і Вседобрий Владика зберігає їхні дні життя в непохитному мирі і міцності духовних і тілесних сил, і нехай, за твоєю заступницькою молитвою, допоможе нас, невартих рабів Своїх, вивести їх до вічного притулку, де херувими і серафими, всі святі, з Богородицею і тобою, нашим заступником, неперервно співають славу Отцю, Сину і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Джерело – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія