Стаття розповідає про життя та служіння святого Григорія, патріарха Константинопольського, який став символом відданості і сили віри у складні часи.

Патріарх, який встояв у вірі: від служіння в Константинополі до страчення за свої переконання

10 квітня – день пам’яті Священномученика Григорія, патріарха Константинопольського

Святий Григорій, патріарх Константинопольський – видатний духовний лідер, чиє життя і служіння служили прикладом відданості і сили віри. Народившись у 1745 році в бідній родині на Пелопоннесі, він швидко зробив великі досягнення у церковній справі.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Після навчання у дядька, ієромонаха та завершення духовної освіти на Патмосі Григорій поверненувся до Смирни і прийняв монашеский постриг. Митрополит Прокопій, виявляючи батьківську турботу, звів його у сан архідиякона, а потім висвятив на священика. Коли ж Прокопій став патріархом (1788 р.), він звершив єпископську хіротонію Григорія, щоб той став його наступником.

Згодом, у 1797 році, Григорій був обраний патріархом Константинополя. Під час свого патріаршества Григорій реконструював палац Фанар, розташований в Константинополі, та заснував друкарню, що видавала книги народною мовою, сприяючи культурному і духовному відродженню грецького народу.

Протягом свого правління, Григорій дбав про дотримання церковних канонів та моральної чистоти духовенства. Його патріаршество припало на складний історичний період, коли греки готувалися до національного повстання після століть підданства Османській імперії.

Хоча Григорій встиг підтримати національне почуття греків, його правління було скорочено через втручання інших єпископів, які видали його султану. Вигнаний до Халкідона, а пізніше на Святу Гору, Григорій залишався активним і вірним своїм переконанням до останнього дня життя. Протягом вимушеного перебування на Афоні він відвідав усі монастирі, проповідував Слово Боже і показав себе взірцем чернечого життя.

У 1806 році, після повернення до патріаршого служіння, Григорій знову звернувся до пастирської роботи у Константинополі. Він відновив церковні звичаї та підтримував освітні та благодійні ініціативи для місцевого населення. Та у 1808 році, коли державний переворот привів до влади султана Мехмеда II, святого змусили піти у відставку та віддалитися на Принцівські острови, а згодом на Афон.

1818 року до нього звернулися члени таємної спільноти «Дружнє товариство», які готувала повстання. Григорій з ентузіазмом запевнив їх, що підтримує справу визволення. Але вважав, що час ще не настав. Невдовзі святого втретє повернули на патріарший престол, і він знову відновив свою діяльність, підтримав заснування шкіл, де діти могли здобувати грецьку освіту. Організував також «Фонд милосердя», через який заможні греки допомагали християнам у скрутному становищі.

1 лютого 1821 року розпочалося збройне повстання греків у Дунайських князівствах. Погано організований бунт спровокував жахливі і криваві репресії у Константинополі та в усіх великих містах Оттоманської імперії. 31 березня на Пелопоннесі було оголошено всезагальне повстання. Трьома днями пізніше, у понеділок Страсного тижня, були страчені представник грецької спільноти при дворі султана та інші знатні греки.

Передбачаючи свою долю, патріарх все ж відхилив пропозицію втечі, кажучи: «Як я покину своє стадо? Якщо я патріарх, то мушу спасати свій народ, а не підставляти його під шаблі яничар. Моя смерть принесе більше користі, ніж моє життя, бо тоді греки боротимуться із тією силою відчаю, що часто веде до перемоги. Ні, я не стану посміховиськом для народу, врятувавшись втечею, щоб усі казали: ось патріарх-убивця!».

На Пасху, 10 квітня, святий Григорій спокійно та велично відслужив Пасхальну Літургію, затьмарену лише риданням вірних. Про революцію на Пелопоннесі він сказавв: «Нехай тепер, як і завжди, звершиться Божа воля!».

Через декілька годин яничари безцеремонно потягли його до в’язниці. Святителя допитували й катували, та він зберігав незворушне мовчання, яке переривав лише тоді, коли йому пропонували зректися віри. На це він відповідав: «Християнський патріарх має померти християнином!».

Святого Григорія повісили на воротах патріархату, які відтоді лишаються зачиненими на згадку про цей жахливий вчинок. В останню мить святитель Григорій здійняв руки до неба, благословив присутніх християн і мовив: «Господи Ісусе Христе, прийми дух мій!».

Його життя та служіння стали прикладом відданості Богу та вірності принципам християнства. Він підтвердив свою готовність віддати життя заради любові Христової, що зробило його справжнім свідком віри. Більшість вірян залишиться вдячними за спадок святого Григорія, який назавжди увійшов в історію Православної Церкви.

Молитва до священномученика Григорія, патріарха Константинопольського

О священномученику Григорію, Патріарше Константинопільський, який зберігає благодать Святого Духа, наш заступнику і спаситель. Перед тобою ми стоїмо у скрутні часи цієї кровопролитної війни, беззахисні і грішні, молимось до тебе з проханням допомогти нашій Україні. Молимось за перемогу нашого війська над ворогом, за встановлення глибокого та міцного миру, за захист наших синів та доньок воїнів-захисників, які ризикують своїми життями за нашу свободу та волю. Нехай твоя благословенна рука охопить нашу країну, захищаючи її від загрози, і нехай твоя мудрість наповнює серця наших лідерів, щоб вони вели нас по шляху справедливого миру. Молимося за всіх, хто постраждав від цієї війни, за всіх, хто потребує твоєї милості і захисту. Нехай твої святі молитви допоможуть нам у цих випробуваннях, а Господь Ісус Христос, наш Бог, принесе нам багатостраждальну перемогу і мир. Амінь.

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія