У проповіді на двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній нагадав вірянам про важливість вияву вдячності перед Богом. Він ілюстрував це через історію зцілення десятьох прокажених, звертаючи увагу на вдячність як важливий аспект духовного життя.

Духовний лідер вчить важливості вдячності за благодії, які Бог подає навіть невдячним. Душевне навчання у двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

З читання Євангелія сьогодні ми отримуємо нагадування про важливість і спасительність нашої вдячності Богу. Десять прокажених простять Христа звершити для них чудо і зцілити їх від невиліковної хвороби. За законом Мойсеєвим священники були наділені правом давати свідчення перед народом щодо того, чи якась людина, у якої виявлено ознаки прокази, справді хвора, чи ні. Тому Господь і дає повеління хворим, які просили Його про зцілення, піти до священників. Щоби, коли вони у дорозі отримають від Бога зцілення, то отримали би і від священників законне для людей засвідчення свого здоров’я.

Доки десять прокажених йшли, як їм звелів Спаситель, то у дорозі відчули себе вільними від хвороби. Але з десяти чудесно вилікуваних лише один повернувся до Христа, щоби подякувати за отриманий дар. І цей один, як підкреслює Писання, був самарянин, тобто людина, чужа і етнічно, і релігійно.

Господь вказує на цього самарянина і запитує: а де ж інші? Чому лише цей чужоземець прийшов подякувати, хоча дар зцілення отримали всі? І лише цьому одному Спаситель говорить: віра твоя спасла тебе.

Бути вдячними за благодіяння – є важливою складовою виховання, культури, поводження між людьми. Вдячність за добро виявляють навіть тварини – вони демонструють радісні відчуття тим, хто їх нагодує, обігріє, захистить від небезпеки. Тим більше здатність до вдячності повинна бути властива людям.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Однак в реальному житті ми спостерігаємо інше. Не раз доводиться бачити, як на добро відповідають байдужістю, або навіть і вимогою зробити більше та гнівом, чому не виконуються нові бажання. А буває й гірше, коли на добро відповідають злом.

Писання свідчить, що Бог є благим і люблячим за самою Своєю природою. І тому все, що походить від Бога, є добрим. Він не є і не може бути джерелом жодного зла. І добро, яке Господь виявляє людям, не обмежується лише тими, хто вірує в Нього, хто виконує Його заповіді, хто сам є добрим. Закликаючи любити ворогів та творити добро, не сподіваючись на подяку чи відплату, Спаситель вказує на приклад Бога, Який є «добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35).

На прикладі прочитаного сьогодні уривка з Євангелія про зцілення десяти прокажених ми бачимо, як саме Господь благодіє навіть невдячним. Бо не подякою Він обумовив подане усім їм чудесне зцілення. Вони просили Його з вірою, що одержать – і одержали те, чого бажали.

Але лише один з них прийшов подякувати Христові за отримане зцілення. І тому лише один з десяти отримав не тільки зцілення тіла, але і почув звіщення про духовне спасіння.

Благодіяння, які Бог подає людям, є виявом Його любові та милосердя. Вони залежать від Господа, а не від людей. І Бог подає їх навіть тим, хто їх не заслуговує, хоча і потребує.

Однак слід усвідомлювати і розуміти, що ті блага, які людина отримує від Бога, але при цьому залишається невдячною і злою, будуть такій людині в суд і осудження. Вона, якщо не перемінить свого ставлення і не очиститься від гріхів, то буде подібною до чоловіка з притчі, який був запрошений на весільне свято, але не потурбувався, щоби вдягти належний одяг і цим вшанувати і господаря, і сам дар запрошення. Цього негідного чоловіка, як ми знаємо з Писання, господар наказав слугам викинути у темряву зовнішню.

Тому і ми, коли отримуємо благодіяння від Бога, малі чи великі, виняткові чи повсякденні, повинні за все це виявляти свою любов до нашого благодійника через вдячність. Бо в такий спосіб ми засвідчуємо свою віру в Бога, своє усвідомлення того, що блага, які ми маємо в нашому житті: здоров’я, сили, їжу і пиття, одяг і житло, успіх у справах і багато іншого, – все це з’являється не саме собою і не лише завдяки нашим зусиллям, але є плодом піклування Божого про нас.

Насправді ми є подібні до дітей, про яких щодня піклуються батьки, годуючи і вдягаючи їх, турбуючись про їхню безпеку і добре зростання. На жаль не всі діти і не завжди усвідомлюють значення і цінність такої турботи батьківської. Бо часто вони сприймають все це як ніби саме собою зрозуміле. І лише тоді, коли з якоїсь причини позбувається дитина такого піклування, вона усвідомлює всю важливість і цінність батьківської турботи.

Так і ми, дорогі брати і сестри, доки не зазнаємо якоїсь біди – не так часто, як належить, згадуємо про Бога і не з Ним, а більше зі своїми власними досягненнями, пов’язуємо успіхи. А коли стається з нами біда, коли втрачаємо щось важливе й цінне, коли бачимо свою слабкість чи навіть безсилля перед викликами життєвими, тоді частіше згадуємо про Господа, більш ревно молимося. Робимо так, як хворі на проказу робили, усвідомлюючи, що Той, до Кого вони звертаються, має силу і владу зцілити їх.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Однак їхній приклад постійно має бути для нас, християн, застереженням. Щоби коли отримуємо від Бога все, чого потребуємо – не виявилися ми невдячними.

Саме тому так важливо зберігати кожному з нас правило ранок розпочинати з молитви і вечір нею завершувати, дякувати Богу перед їжею та після неї, просити благословення на добру справу і дякувати за допомогу після її завершення. Якщо будемо дотримуватися цього доброго звичаю, то сама це правило буде нагадувати нам щодня і при кожній нагоді про вдячність нашому Небесному Отцю за щоденне про нас піклування. А плодом такої вдячності будуть, як і для зціленого самарянина, слова Христові: «віра твоя спасла тебе!». Амінь!

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)