Ми не здивовані. І саме це найстрашніше в історії, яку 7 жовтня оприлюднив Судовий реєстр.
5 жовтня Калуський міськрайонний суд ухвалив вирок колишньому керуючому Ужгородсько-Хустською єпархією ПЦУ єпископу Кирилу (Михайлу Михайлюку). Згідно з матеріалами справи, з червня 2023 до листопада 2025 року 291 чоловік безпідставно отримав сан диякона чи священнослужителя. Так вони уникли мобілізації.
Єпископ визнав вину і уклав угоду з прокуратурою. Суд призначив йому п’ять років позбавлення волі. І звільнив від відбування покарання з іспитовим строком у три роки.
291 чоловік не пішов захищати Україну. А людина, яку суд визнав винною в цій схемі, після вироку залишилася на волі. За ґратами вона провела лише кілька днів у лютому, до внесення застави.
Тариф на сан
Матеріали справи читаються як прейскурант. За «сан» платили від однієї до двох тисяч доларів. В одному з епізодів помічник єпископа отримав дві тисячі доларів, тисячу залишив собі, а другу передав владиці. В епізоді за листопад 2024 року фігурують ще п’ять тисяч гривень за особистий супровід чоловіка до ТЦК.
Посвідчення диякона виготовляли в Івано-Франківську від імені єпархії. В одному з випадків на сайті єпархії з’явилося повідомлення про «хіротонію», нібито звершену ще в грудні 2020 року. А сам єпископ, за даними слідства, приходив до ТЦК у богослужбовому облаченні й підтверджував, що перед військовими священнослужитель.
Упродовж 2025 року він неодноразово просив керівництво ПЦУ визнати свою єпархію критично важливою організацією. Згідно з матеріалами справи, це дало б змогу бронювати тих самих «дияконів».
Таїнство священства, через яке Церква століттями передає благодать, тут стало послугою з ціною. І ця послуга діяла тоді, коли інші чоловіки гинули на фронті.
Що врахував суд
Пом’якшувальних обставин суд знайшов чимало. Щире каяття. Активне сприяння розкриттю злочину. Відсутність судимостей. Інвалідність другої групи. Позитивну характеристику. І 500 тисяч гривень, перераховані на ЗСУ.
Обтяжувальних обставин суд не встановив. Жодних. Злочин проти обороноздатності, скоєний під час війни людиною в архієрейському сані, таким не визнали.
Вирок ще можна оскаржити. Ми чекатимемо, чи скористається цим правом прокуратура.
Церква відреагувала. Але питання лишилися
Справедливо сказати: Церква відреагувала ще до вироку. Підозру єпископу СБУ оголосила в травні 2025 року. 13 листопада 2025 року Священний Синод ПЦУ відсторонив його від керування єпархією на час розслідування. Йому заборонили звершувати таїнства і видавати будь-які документи про належність до духовенства.
2 лютого 2026 року його звільнили на спокій і визначили місцем перебування монастир святого великомученика Пантелеймона в селі Шипинці на Чернівеччині.
Але інші питання досі без відповідей. Що буде з 291 посвідченням, виданим без справжньої хіротонії? Чи перевірять усіх, хто отримав сан у цій єпархії за ці роки? Хто знав про схему і мовчав? І чи дасть канонічну оцінку його діям церковний суд, адже правила Церкви за продаж сану передбачають позбавлення сану?
Це вже не випадок. Це система
Ми давно перестали сприймати такі історії як прикрі винятки. Достатньо згадати тих, про кого ми вже писали.
Архієпископ Мстислав (Гук). Справу про відчуження майна Тернопільської єпархії, зокрема руїн палацу в Ниркові, суд закрив 10 грудня 2025 року, не розглянувши по суті. Бо представник потерпілої єпархії двічі вимагав закрити справу. Вину суд не встановлював. Але й невинуватості ніхто не доводив. Суду просто не було.
Архієпископ Тихон (Петранюк). За матеріалами кримінального провадження, які ми оприлюднювали, у липні 2013 року його затримали в Луганську і тримали під вартою. Вироку в тій справі немає. Сьогодні він очолює саме ту єпархію, яка відмовилася від обвинувачення у справі Мстислава.
Його брат Назарій Петранюк, який, за нашими публікаціями, має дві судимості, був призначений адміністратором собору. На тлі справи єпископа Кирила це призначення виглядає особливо промовисто.
І щоразу ми чуємо одне й те саме. Суду немає. Вироку немає. Питань немає. Або вирок є, а покарання немає.
Нові правила кар’єри
Ззовні це дедалі більше нагадує не Церкву, а середовище з зовсім не євангельськими правилами. Де головне – не уникнути гріха, а уникнути наслідків.
Тож ми не здивуємося, якщо колись прочитаємо, що владику Кирила з монастирського спокою повернули на кафедру. А краще одразу митрополитом, щоб не гаяти часу. Досвідчений організатор: уміє домовлятися з ТЦК, з прокуратурою і виходити з суду вільною людиною. За нинішньою логікою, такими кадрами не розкидаються.
Це, звісно, іронія. Але ми вже не впевнені, що вона далека від реальності.
Наша позиція
Щоразу знаходяться ті, хто кидається виправдовувати таких архієреїв. «Не судіть». «Не виносьте сміття з хати». «Це удар по Церкві». Ні. Удар по Церкві – це коли сан продають, а покарання знову не настає. Удар по Церкві – це коли матері, які віддали на фронт синів, бачать, як інших відкуповують за дві тисячі доларів.
Ми не судимо Церкву. Ми її любимо. Саме тому й не мовчимо.
Блаженніший Мефодій будував Українську Церкву як Церкву народу, а не касту недоторканних. Ми обіцяли берегти те, що він надбав. І ми переконані: Церква, яка не очищає себе сама, втрачає право вимагати довіри від тих, кого кличе до покаяння.
Апостол Павло писав про людей, які мають вигляд благочестя, але сили його зреклися. Ми хочемо, щоб у нашій Церкві благочестя знову мало силу, а не цінник.
Соц.медіа