Дізнайтеся про життя і діяльність Володимира Романюка – патріарха, який пережив випробування тоталітарного режиму, засудження та заслання, але залишився непохитним у своїй вірі та боротьбі за права та свободи українського народу. Він став символом сили духу та віри, який залишається актуальним й донині.

Визначна постать, чия віра та мужність надихають народ

Володимир Романюк: Патріарх, Мученик та Захисник Української Церкви

У глибокому серці Карпатських гір, народився чоловік, призначений стати визначною постаттю в історії Української Церкви. 9 грудня 1925 року, у маленькому селі Хомчин, належать до Івано-Франківської області, з’явився на світ Володимир Романюк. Від самого початку його життя, було відчуття, що ця дитина призначена для великого.

Володимир виріс у часи, коли Україна була піддана режиму, що прагнув загнобити українську самосвідомість. Але саме в цій нерівній боротьбі з національною асиміляцією молода душа Романюка виявила свою справжню силу. У 1944 році, на вік студентства, Володимир був засуджений тоталітарним режимом на 10 років ув’язнення за його участь у національно-визвольній боротьбі. Не варто дивуватися, що саме у робочих колоніях Колими, де каторжники прокладали шляхи через суворі морози та бездонні кар’єри, душа Володимира зміцніла і прониклася глибокою вірою.

Після визволення у 1953 році, Володимир Романюк виявив незламний дух і розпочав свою місію – просвітлення та відродження українського народу. Він зрозумів, що його доля пов’язана з Божим служінням, тому він продовжив освіту, закінчивши Вищі богословські курси в Івано-Франківську та Московську духовну семінарію.

Його життя знову вирвалося з рівноваги, коли влада знову вирішила засудити його у 1972 році. За його активну правозахисну діяльність та захист прав українських православних віруючих, Володимира Романюка засудили на 7 років позбавлення волі та 3 роки заслання. Його місцем заслання стали табори Мордовії та Якутії. У цьому жорстокому середовищі, де знущання та поневолення були на порядок, Володимир знайшов силу в своїй вірі та проголосив свій перехід до Української Автокефальної Православної Церкви.

Повернувшись у 1982 році, Володимир Романюк продовжив свою службу священиком на Івано-Франківщині. Тим часом, його служіння поширилося і на Північну Америку, де він проповідував слово Боже у парафіях Української Автокефальної Православної Церкви. Своє велике покликання він поєднав із літературною працею, пишучи проповіді та релігійні тексты, які відображали його глибоку віру та духовність.

Його заслуги та послуги перед Церквою були визнані у 1990 році, коли Володимир Романюк був пострижений у чернецтво під іменем Володимир і отримав ранг єпископа. Згодом він став архиєпископом Вишгородським і Білоцерківським, а потім архиєпископом Львівським і Сокальським. Але великий виклик стояв перед ним, коли помер Патріарх Мстислав. Він був обраний Місцеблюстителем Патріаршого престолу і назвав себе Володимиром. Це був важкий період для Церкви, і Володимир Романюк став світлим промінням надії та опорою для українського народу.

“Моя віра не підлягає компромісам. Вона є непохитною, незламною, як скала, на якій будується наша Церква.”- патріарх Володимир.

21 жовтня 1993 року, в Софіївському соборі в Києві, відбулася його інтронізація як Патріарха Київського і всієї Руси-України. Цей день став символом визначності та мужності Патріарха Володимира. Він був голосом репресованого народу, борцем за гідність людини та захисником прав і свобод.

Трагічна подія 14 липня 1995 року назавжди закрила очі Володимира Романюка. Органи влади заборонили поховати його на Софійській площі, мотивуючи це охороною пам’ятки ЮНЕСКО. Під час похорону, підрозділ МВС “Беркут” жорстоко побив учасників церемонії, що стало глибоким вразливим моментом для усіх, хто вірив у правду та справедливість.

Патріарх Володимир Романюк залишив незгасаючий слід в історії Української Церкви. Його життя та служіння були пронизані величчю, самовідданістю та нескореністю духу. Він боровся за гідність людини, захищав права та свободи українського народу, був мудрим наставником та милосердним духовним лідером.

Сьогодні, його спадкоємство живе в серцях українського народу, а його духовність та віра продовжують надихати нас на шляху до свободи та духовного відродження. Патріарх Володимир Романюк – символ віри, мужності та самопожертви, який назавжди залишиться в нашій пам’яті.

Автор: протоієрей Роман Будзинський

Пресслужба – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія