Свято-Миколаївський храм, розташований у східній частині Бахмута, відомого місцевими як “Забахмутка”, має багатовікову історію, що починається з 1797 року. Початково збудований з дерева, храм отримав кам’яну дзвіницю у 1861 році. Однак, розповіді свідчать, що ще до 1797 року на цьому самому місці стояв інший храм, який був розібраний та перевезений до села Покровське. Історичні джерела свідчать про те, що мешканці Забахмутки почали зусилля з метою побудувати новий храм наприкінці XVIII століття, і саме тоді була зведена Свято-Миколаївська церква, яка стоїть донині.

Від дерев’яного храму до втрати культурної спадщини

Свято-Миколаївський храм, розташований у східній частині Бахмута, відомого місцевими як “Забахмутка”, не тільки відіграє релігійну роль, але й має значення як частина культурної спадщини міста. З його величними дерев’яними стінами та витонченими кам’яними дзвіницями, храм є символом історії та духовності Бахмута.

Історія Свято-Миколаївського храму починається у 1797 році, коли він був зведений як дерев’яна споруда. Однак, цей храм не був першим на цьому місці. Є документальні згадки про існування храму ще до 1797 року, який був розібраний та перевезений до села Покровське, розташованого неподалік. Солевари, які були виселені з Бахмута у 1783 році, перенесли цей храм разом із собою та використовували його у новому місці. Таким чином, храм зазнав переміщень та збудувався на своєму нинішньому місці тільки наприкінці XVIII століття.

Завдяки своїй історії та архітектурним особливостям, Свято-Миколаївський храм став місцем великої духовної та культурної ваги для міста. Він не лише служить місцем для богослужінь, але й створює атмосферу майстерності та мистецтва. Кам’яна дзвіниця, яка була додана до храму у 1861 році, додає до його величі та естетичної привабливості.

На жаль, святиня, яка витримала багато років історії, не змогла уникнути втрати. Відкрите вторгнення та конфлікт на сході України призвели до того, що Свято-Миколаївський храм став жертвою війни. Під час бойових дій храм був пошкоджений внаслідок обстрілу, що призвело до його практичного зруйнування.

Ця втрата стала не тільки фізичною, але й емоційною для місцевих мешканців та віруючих. Храм був символом спільноти, джерелом надії та духовності для багатьох людей. Втрата святині стала нагадуванням про потребу в збереженні та охороні культурної спадщини, яка є невід’ємною частиною нашого народу та його історії.

Хоча Свято-Миколаївський храм в Бахмуті став жертвою війни, його спадщина, значення та пам’ять залишаються в серцях тих, хто бачив його велич і відчував його духовну силу. Відродження та відновлення храму можуть стати символом надії та поступового відродження народу. Втрата святині спонукає нас до пошуку шляхів відновлення та збереження нашої культурної спадщини, щоб майбутні покоління могли сподіватися на наслідування наших цінностей та знати про нашу історію.

Культурна спадщина є безцінною, і її втрата залишає невиліковний слід. Свято-Миколаївський храм у Бахмуті – це приклад святині, яка об’єднувала людей, нагадувала про їх спадщину та стала джерелом віри, надії та любові.