Стаття розглядає вплив сучасних технологій на релігійну ідентичність та духовний розвиток, основуючись на висловлюваннях Александра Іоанна Катсіараса.
Як сучасні досягнення техніки впливають на духовну розвідку
У статті розглядається вплив технологічного прогресу на богословську ідентичність та церковну свідомість, зокрема через аналіз висловлювань і рефлексії відомого богослова Александра Іоанна Катсіараса. Стаття розглядає важливі аспекти взаємодії між технологією та релігією, а також питання про збереження духовних цінностей у відчутті технологічного підвищення.
Аналіз рефлексії Александра Іоанна Катсіараса
Ієрархія Православної Церкви Греції оголосила про проведення Міжнародної Наукової Конференції, присвяченої 100-річчю журналу “Теологія”. Захід відбудеться в Афінах 11-14 жовтня 2023 року.
Наукова конференція буде обговорювати роль православної теології в сучасному світі та її внесок у “безвидову реальність” пізньої сучасності. Метою заходу є вивчення і поглиблення релігійних аспектів, розвиток духовного спадку та сприяння обміну науковими знаннями в галузі теології.
Місцем проведення конференції стануть Митрополичий Священний Храм та Будинок Музики Афін. Заходом організаційно керуватиме комітет, включаючи голову – Макарія Архиєпископа Афін і всієї Греції, а також інших високопоставлених представників Церкви.
Науковий комітет відповідає за академічний напрямок конференції і складається з провідних представників богословських шкіл та університетів Греції. Цей захід спрямований на збагачення діалогу та співпраці між вченими, що працюють в галузі теології.
Теологія в світі технології
З нагоди виповнення 100 років з часу заснування та постійного видавництва наукового журналу “Теологія”, Постійна Свята Синод Православної Церкви Греції організовує Міжнародну Наукову Конференцію під назвою “Православна Теологія в умовах ‘безвидової реальності’ пізньої модерності”, з участю визначених спікерів з усього православного, і не лише, світу.
Теологія зазвичай описується як результат безперервного бдіння і тривалої боротьби Церкви проти конкретних єретичних викликів і відхилень. Вона намагається пояснити, відповідно до місця і часу, в кожній епосі, багатогранну і багатозначну Божу Апокаліптичну реальність як спасенну істину для всього створіння.
Відхід Бога до інфінітезимальних та пониження ефемерного світу, зокрема в новіші часи (Епоха Просвітництва), залишили небо вільним для співсучасної рідинності, оскільки світ сам за себе не є автономним. Сучасна людина намагається впоратися з безоднею рідинності, шукаючи опору в “механізації”.
Наукові досягнення, технологічний прогрес, цифрова реальність, біотехнології з постійно зростаючими застосуваннями та можливостями, очевидно, переформатовують антропологічні та космологічні уявлення та рамки.
Вже розвивається епоха метасвіту (metaverse), яка “обіцяє” руйнування та зняття фізичних обмежень простору та часу. “Розширена” реальність, іконічний світ, штучні середовища деструктуризують, загрожують та замінюють масове фізичне та соціальне середовище.
Проте людство здається недбале щодо метафізичної основи технології взагалі та глибоких наслідків її побічних ефектів. Все питання обмежується до використання. Проте правильне використання технології не взаємодіє з її метафізичним фундаментом і, безумовно, не вирішує проблему, оскільки немає такої речей як правильне використання зброї. Крім того, ми не можемо говорити про “нейтральність” техніки, і не можемо сподіватися лише на виключно правильне використання її, оскільки людина не є безгрішною.
У розповіді про створення, спосіб, яким людство наближається до дерева пізнання добра і зла (Бут. 2:17: “Але з дерева пізнання добра і зла, з нього не їжте; в той же день, коли ви з нього їстимете, обов’язково помрете.”), вказує на те, що людина сприймає можливості всього створіння надзвичайно та нереально. Дерево в початку було непомітним. Спершу людство має змінити своє розуміння Бога, щоб дерево могло мати певний статус.
Зміна спілкування з Богом передує погляду на дерево, його спостереженню, обговоренню його можливостей, а потім використанню – споживанню його плодів. Спочатку змінюється сприйняття людиною Бога, а потім змінюється її сприйняття створіння, матерії і тіла. Іншими словами, спочатку людина змінює своє уявлення про Бога, а потім випробовує плід дерева і усвідомлює свою голоту. Перед тим, як спробувати плід, перед тим, як використати знання про добро і зло, вона не мала досвіду своєї голоти. Ми не точно знаємо, якою була б людина, якщо б вона використовувала свою свободу інакше. Однак фактом є, що з того часу людство опинилося в фазі, в якій кожен вибір включає в себе цю дихотомію досвіду добра і зла, а також в фазі, де технологія є необхідною. Первинна відчуженість полягала в входженні людства в сферу самовідносності з наслідками на багатьох рівнях, перш за все, на рівні смерті. Через це відчуження-самовідносності людина не могла взяти відстань від себе, щоб усвідомити, що її визволяння від злих наслідків її власних виборів не полягає в її власних спробах безпосередньо скасувати наслідки цих виборів, але в знаходженні першопочаткового зв’язку з Богом. Бог знає цей новий, введений факт, розкриває його, але не робить його демонічним – навпаки, він відразу встановлює межу: “В поті обличчя твого будеш їсти хліб свій” (Бут. 3:19); і Господь Бог… вислав його працювати на землю (Бут. 3:23). Після всього цього люди побудували вежу в Вавилоні…
З самого початку Бог оголошує прихід, послання когось, хто зламає голову змія, і змій буде дріжджувати йому п’ятку (Бут. 3:15). Він шукає створення стосунків з людиною на онтологічному рівні, щоб людина могла відчути свою людську природу через Воплощення, відновлення і спасіння.
Це послання виконується Христос. У проміжку між історією і кінцем більшість людства залишатиметься на рівні практичної обробки, не тільки конкретних необхідностей, але й онтологічних “потреб”, тобто онтологічної перспективи. Інша маленька група (Церква як Тіло Христа) обирає кореневий підхід до наслідків, створених підходами, що викликали їх, і цей підхід узагальнюється в “шукайте ж перше Царства Божого і правди Його, і це все буде додане вам. Тож не треба змагатися з завтрішнім днем, бо завтра саме за себе позаботиться” (Матвія 6:33-34), демонструючи приклад птахів неба і лілій поля, які не “працюють” на їжу або одяг, але Бог піклується про них. Ми маємо віддати себе, одне одному і всю нашу життєву діяльність Христу Богу.
Сучасна людина має труднощі у розумінні того, що технологія в суті своїй відрізняється від інструментів та їх використання. Однак філософи та вчені давно висловлювали і підкреслювали цю різницю. Мартін Гайдеггер (Die Frage nach der Technik, 1954) вже десятиліття тому попереджав, що: “суть технології абсолютно не технічна”. Техніка, як зауважує Спірідон Кυріазопулос (Ἡ καταγωγὴ τοῦ τεχνικοῦ πνεύματος, 1965, с. 15): “не виявляється в наш час як просто інструментальна якість технікаря, але це становище людини всередині світу […]. Тому техніка не є просто сукупністю механічних об’єктів, але способом, яким створюються сучасні проблеми і методом їх вирішення, і з цього погляду вона є передумовою людської сутності. Отже, розмова про техніку не посилається на речі, але на людину; це не розмова про технічну роботу, але про технічний дух”. Отже, технологічні досягнення втілюють “технічний дух”, вони є наслідком і виразом його, але не тотожні йому.
Технологічна інновація і розвиток завжди мають вплив. Кожна нова технологія руйнує попередній порядок речей. Те, як ми використовуємо нове засіб, не має значення. Навіть “добре” використання впливає на наше сприйняття світу. Наша свідомість, поведінка та думки адаптуються до можливостей і зручностей, які вона надає.
Можна сказати, що глибока і прихована функція технології – це приховувати і приховуватися. Існує сутність в інструменті, який визначає його мету. Кожен інструмент має мету, яка визначається потребою у функції. І ця мета існує поза використанням інструменту. Зосередження на використанні відволікає розмову від суті технології, яка визначається ставленням людини до Бога та природи. Використання не змінює мету, так само, як мета не впливає на інструмент (або засіб). Техніка як спосіб життя – це не лише наслідок, але й чинник іншого сприйняття людства, світу та Бога.
“Технологізація” людського життя тепер універсальна і має спасіння, екзистенційні та онтологічні розміри. Віра в технологічний прогрес і зручності, які він надає, надають месіанський характер сьогодні, ослаблюючи і підриваючи будь-який традиційний вираз релігійності. З огляду на вище сказане, виникає критичне питання: наскільки наша богословська ідентичність і церковна свідомість змінюються через посередництво технології?
Ортодоксальна богословія нагадує нам, що протиріччя не розв’яжуться в історії або через історію. Це має онтологічну цінність. Теологія існує не для того, щоб обвинувачувати або атакувати, але для того, щоб відрізняти межі існуючих реальностей, як це сказав Тертульян (Ad Nationes, De carne Christi і ін.). Навіть бур’яни ростуть поміж здоровими рослинами. Сьогодні це викликається нам намагатися визначити критичні умови технологічного духу як способу життя, який шукає викуп у створеному і висуває справжню пропозицію щодо життя на планеті, яка загрожує повній руйнації. Теологічний слово Церкви викликає, щоб знову врятувати і визначити цінність матерії та тіла, “для яких Христос був родився, вмер і воскрес”, встановлюючи життєвий правдивий зміст життя в Христі.
Під час Конгресу вітатимуть Глави та Представники Автокефальних Православних Церков.
Малий Візантійський Хор Об’єднання Церковних Псалмістів Греції під керівництвом Протопсалта Костаса Політіса виконає “Аксіос є”, перекладений на різні мови, під час входу почесних гостей до Афінського Митрополичого Собору.
На обкладинці: Деталь візуальної роботи Христоса Папаніколау. Робота буде представлена на початку робіт Конгресу, у четвер 12 жовтня 2023 року, у амфітеатрі Нікоса Скалькотаса.
Александр Іоанн Катсіарас
Головний редактор журналу Теологія
Пресслужба – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
Соц.медіа