Восьма річниця смерті Митрополита Мефодія Кудрякова знову нагадала про його величну постать – мудрого духовного лідера, пастора та патріота. У цій статті Роман Будзинський, особистий секретар та душерозпорядник Митрополита, ділиться своїми спогадами про нього. Він розповідає про якості, якими володів Митрополит Мефодій, про його погляди на важливі питання, такі як україно-російські відносини та майбутнє Української Церкви. Ця стаття – вшанування пам’яті видатної особистості, яка залишила глибокий слід в історії України та її народу.

Спогади Романа Будзинського про духовного лідера автокефальної Української Православної Церкви Митрополита Мефодія в 8-му річницю від дня смерті

З глибокою скорботою ми згадуємо Митрополита Мефодія (Кудрякова), який пішов з життя вісім років тому, 24 лютого 2015 року, перебуваючи в клінічній лікарні “Феофанія”. Цей день був для мене страшним – я втратив свого вчителя, владику та духовного наставника. Щойно ми розмовляли, і Блаженнійший звернувся до мене останніми словами… А потім все сталось так швидко – метушня лікарів, дзвінки, дзвінки, дзвінки… Лише коли я стояв у Тернополі біля могили Його Блаженства на території Зеленої Церкви та говорив останнє слово перед його погребінням, я усвідомив свою втрату – втрату владики, людини, яка сформувала мене, дбала про мене та виховувала мене.

Владика Мефодій був архієреєм з високими духовними якостями, завдяки яким став справжнім лідером і головою для своїх прихожан в Українській Автокефальній Православній Церкві. Його призначенням було зближення та духовне збагачення людей, і він чесно присвятив цьому все своє свідоме життя.

Серед багатьох якостей, які робили Митрополита Мефодія особливим видатним духовним лідером, були його мудрість, скромність, відкритість та любов до ближнього. Він завжди ставив себе на місце інших, співчував їхнім стражданням та допомагав у вирішенні проблем. Також владика був дуже обізнаним та проникливим духовником, який завжди мав чітке бачення майбутнього та вмів передбачати тенденції.

Предстоятель Мефодій зарекомендував себе, як міцний і впевнений духовний лідер, який завжди вмів знайти правильний шлях і це мені дуже в ньому подобалось. Він був відкритий до діалогу та завжди готовий слухати інших, але при цьому залишався вірним своїм принципам та переконанням. Непохитний, як скеля в питаннях інтересів своєї автокефальної церкви. Він наповнював прихожан вірою, надією та любов’ю, і завжди був поруч з ними у важкі моменти через слово євангельського вчення.

Твердо стоячи на боці українського народу та підтримуючи його в боротьбі за свободу і права у часі початку війни, Предстоятель вважав збереження територіальної цілісності України надважливим і пріорітетним завданням. Записуючи останнє звернення до українського народу владика Мефодій продемонстрував, своє головне правило “треба”, навіть коли тіло відмовляється слухатись, голос пропадає, сил немає, він, як Предстоятель УАПЦ – стояв, стояв посеред церкви впевнено і промовляв пастирське слово з глибоким духовним змістом, звертаючись до кожного українця вдивляючись в об’єктив камери так немов він говорив особисто з кожним. Гідно виконувати свої обов’язки глави церкви інколи надсилу, долати щоденно втому, погане самопочуття, тисячі кілометрів дороги від храму до храму – це шлях Предстоятеля церкви і цей шлях наш владика пройшов з ревністю і архієрейським смиренням.

Його Блаженство був відомий своїм прагненням до духовного зростання своїх прихожан та розвитку автокефальної Української Православної Церкви. Він активно працював над підвищенням рівня духовної освіти своїх отців відкривши семінарію та академію Святих Кирила і Мефодія в Теребовлі, що в подальшому дозволило укріпити позиції церкви в Україні та забезпечити її стабільність у складні часи.

Митрополит Київський і всієї України Мефодій завжди підкреслював необхідність дотримання канонів і традицій Української Православної Церкви. Він був непохитним у вимозі духовної чистоти і святості, які він, як архієрей вважав основою розвитку церкви. Таким чином, я вважаю, Митрополит Мефодій відіграв важливу роль у збереженні та зміцненні духовної спадщини автокефальної Української Православної Церкви.

У своєму житті Митрополит Мефодій був прикладом для наслідування особисто для мене та багатьох людей, які прагнули до духовної зрілості та розвитку. Патріот своєї землі, відкритий до спілкування та готовий допомогти тим, хто цього потребує. Він був таким духовним лідером, який мав здатність надихати та спонукувати людей до дії, що зробило його невимовно популярним серед своїх прихожан.

Загалом, Митрополит Мефодій був видатною особистістю Української Автокефальної Православної Церкви, яка увійшла в історію як складова частина сьогоднішньої автокефальної Православної Церкви України і отримала канонічне визнання світового православ’я.

Особисто для мене було нагородою співслужити з Митрополитом, і я ніколи не забуду його теплоту, терпимість та батьківську любов по відношенню до мене, моєї сім’ї. Владика ніколи не був далеким і недосяжним, і завжди знав, як допомогти тим, хто потребує його допомоги, багато хто з нас отців, тоді можливо не могли оцінити цих якостей та з плином часу прийшло усвідомлення ким був для нас і церкви Митрополит Мефодій.

Блаженніший залишив поза собою міцний та незабутній слід у історії української церкви та нації. Його здібності, знання, мудрість та любов до людей завжди залишатимуться в наших серцях, а його приклад буде і далі надихати нас до добрих справ і духовної зрілості.

Сьогодні, вісім років після його смерті, ми згадуємо Митрополита Мефодія з повагою та глибоким сумом. Його втрата була великою, але його дух завжди буде жити у наших серцях та нашій пам’яті. Ми завжди пам’ятатимемо його як видатного духовного лідера, благодійника та людину з незрівнянною любов’ю до своїх прихожан.

Взагалі, Митрополит Мефодій залишився для мене найяскравішим прикладом духовної людини, яку я колись зустрічав. Його праця та служіння ніколи не забудуться, і я вірю, що він продовжує молитися за свою Церкву та за Україну сьогодні перед Престолом Господнім, а тому ми переможемо у цій кривавій війні за Україну і настане мир!

Автор: Протоієрей Роман Будзинський