12 жовтня Україна відзначає День військового капелана. Цього дня до священиків, які несуть служіння у війську, звернувся духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія митрофорний протоієрей Роман Будзинський. Його слово ми публікуємо повністю.

«Дорогі отці-капелани, співслужителі мої у Христі! Я довго думав, які слова сказати вам сьогодні, і зрозумів, що будь-яке привітання буде замалим. Ваше служіння не вміщається в рамки професійного свята. Воно вимірюється не роками вислуги і не нагородами, а тією любов’ю, яку ви щодня несете туди, де людина найбільше потребує Бога і найменше вірить, що Він поруч.

Сьогодні майже кожного дня Україна стає на коліна вздовж доріг. Люди виходять із сіл і міст, щоб зустріти синів, які повертаються додому на щитах. І майже завжди поруч із труною йде священик. Той самий, хто, можливо, ще кілька тижнів тому сповідав цього хлопця в бліндажі, причащав його перед виходом на позиції, благословляв у дорогу, з якої той уже не повернувся живим. Тепер цей священик тримає під руку матір, у якої давно скінчилися сльози, і шукає слова, яких у людській мові не існує.

Я часто згадую, як біля міста Наїн Господь зустрів похоронну процесію. Несли єдиного сина вдови. Христос міг пройти повз, як проходили тоді багато хто, але Він зупинився. Євангелист пише, що Господь змилосердився над нею і сказав їй: «Не плач!» (Лк. 7:13). Мене завжди вражає, що перше, що зробив Христос, — це не диво, а співчуття. Він спершу розділив біль матері, а вже потім повернув їй сина. Ви, дорогі отці, щодня продовжуєте цю євангельську сцену. Ви не можете воскресити полеглих, але несете матерям ту саму Христову зупинку посеред горя, той самий погляд милосердя, який каже: ти не сама, Бог бачить твої сльози.

Є в Євангелії ще одна ніч, без якої неможливо зрозуміти ваше служіння. У Гефсиманії Христос просив учнів побути з Ним і пильнувати, поки Він молиться. Учні, змучені й налякані, заснули, і Господь пережив найтемнішу годину Свого земного життя на самоті. Скільки таких Гефсиманських ночей переживають сьогодні наші воїни: перед штурмом, у підвалі під обстрілом, на шпитальному ліжку після ампутації. Ви не спите в ці ночі. Ви залишаєтеся поруч, коли людина стоїть на самій межі життя і смерті, і вже сама ваша присутність говорить їй більше за будь-яку проповідь.

У цьому і полягає таїна священства. Священик стоїть між людиною і Богом. На кожній Літургії він підносить Господу людський біль, а людям повертає Божу благодать. У мирному храмі ця правда часто прихована за звичністю богослужіння. На війні вона стає оголеною і відчутною до кожного подиху. Коли ви перев’язуєте рану, сповідаєте бійця, якого роками мучить пережите, чи вислуховуєте полоненого, що повернувся з неволі, ви торкаєтеся Самого Христа. Адже Він сказав: «Що тільки ви зробили одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви зробили» (Мт. 25:40).

Ця війна триває з 2014 року. Я пам’ятаю перших священиків, які тоді добровільно їхали на схід, не маючи ні посад, ні гарантій, ні навіть бронежилетів. Вони везли воїнам хліб і теплі речі, але найголовніше — везли Святі Таїнства. Сьогодні капеланство має своє законне місце у війську, проте його серце лишилося тим самим. Це готовність бути з паствою до кінця. Дехто з наших братів пройшов цей шлях до останнього подиху і віддав життя на передовій. Ми молитовно згадуємо їх сьогодні з особливою вдячністю, бо вони виконали заповідь Христову про найбільшу любов буквально.

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія не стоїть осторонь цієї боротьби, і я хочу, щоб ви знали: за вас моляться. Щодня ми підносимо ваші імена до престолу Божого. Молимося за вашу силу і здоров’я, за ваших дружин і дітей, які засинають із телефоном у руці, чекаючи звістки. І ще молимося про те, про що рідко говорять уголос: щоб ваше серце не зачерствіло серед жорстокості війни, щоб ви не втратили здатності плакати разом із тими, хто плаче.

Хай Господь береже вас від кулі й осколка. Хай дає вам слова, коли їх бракує, і тишу, коли слова зайві. І хай поверне вас живими до ваших храмів і родин, щоб колись, у мирний час, ви могли розповісти дітям, як Бог не покидав Свого народу навіть у найтемніші дні. Бо Він сказав: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Ін. 11:25).

Із братською любов’ю у Христі — протоієрей Роман Будзинський».

День військового капелана в Україні визначено рішенням Міжконфесійної ради з питань військового капеланства при Міністерстві оборони. Дату обрано на день пам’яті святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського, якого шанують як покровителя військового духовенства. Перші штатні посади військових священників з’явилися у 2016 році, а в листопаді 2021 року Верховна Рада ухвалила закон «Про Службу військового капеланства». Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія вітає всіх капеланів із їхнім днем і молиться за кожного воїна, поруч із яким вони несуть своє служіння.