У статті “Два обличчя єдиної помісної ПЦУ: Канонічний Достойник і Кримінальний Елемент” розглядається складна ситуація, яка виникла в середині церкви, на офіційному заході в Тернополі, поруч опинилися два архієрея ПЦУ з абсолютно різнополярними цінностями, сприйняттям архієрейського служіння та відношенням до чернецтва та архієрейської присяги. Автокефальна Українська Православна Церква (ПЦУ) стала місцем протистояння між канонічним духовним лідером та архієпископом, відомим своїми кримінальними зв’язками. Стаття аналізує вплив цих розбіжностей на довіру до церкви, національних цінностей та спільноти, закликаючи до розмірковувань про вибір духовних лідерів та їхню моральну чистоту для збереження єдності та гідності України.

Глибокі Роздуми: Єдність та Виклики для автокефальної Української Православної Церкви (ПЦУ)

За гострими камерами подій та світлом вогнів святкувань 32-ї річниці Незалежності України розгорнулося невидиме протистояння – протистояння між канонічними цінностями та сумною реальністю. Цього року автокефальна Українська Православна Церква (ПЦУ) на прикладі двох обличь, виявилася на роздоріжжі, де зіштовхнулись дві різні реальності: канонічний достойник, молитвенник, авторитетний архієрей та кримінальний елемент, держзрадник, шахрай.

Момент спільної молитви архієреїв, духовенства та вірян мав стати об’єднуючим символом солідарності та спільної мети – миру та процвітання України. Однак, поруч з достойним та шанованим на Тернопільщині митрополитом Нестором Писиком нависла доволі темна тінь – архієпископ Тихон Петранюк, відомий своєю нечесністю, кримінальним минулим та сумнівними зв’язками з терористичним угруповуванням ЛДНР.

Цей непростий контраст підриває основи довіри до церковної інституції загалом та розмиває основи моральної чистоти. Церква, яка символізує духовність та вірність, знаходиться на роздоріжжі, напрямку правди, прозорості, дотримання канонів чи обличчя нещирості, злочинних дій та зухвалої безкарності.

Питання, яке виникає, – чи можемо ми прийняти обидві сторони цієї медалі? Всі ми люди, зі своїми слабкостями та помилками, але чи має церква давати притулок тим, хто вже має кримінальний шлейф за собою і зараз не відмовляється від сумнівних та брудних схем? Чи це не означає дозволити темряві проникнути до тих місць, де має панувати світло?

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Архієпископ Тихон Петранюк намагається стати лицем нової життєвої історичної сторінки, пройшовши через допущені помилки. Однак, його присутність поруч з канонічним лідером ПЦУ викликає сумніви щодо його справжнього наміру та зміни характеру. Чи має церква високу планку вимог до тих, хто стоїть біля вівтаря? Чи маємо ми, віряни, вимагати більшої моральності та етичності від своїх духовних лідерів?

Наші цінності, які укорінилися у нас з покоління в покоління, заслуговують на віддану та чесну позицію захисту від плям, які можуть затьмарити їхню сяючу чистоту. Важливо вибрати світло, а не темряву, те, що підтримує єдність та гідність.

Нація, яка визначається своєю вірою та духовністю, повинна бути обережною щодо вибору тих, хто веде її на шляху релігійного та морального розвитку. Питання неподобства та відчуження має бути вирішеним на користь канонічності та честності.

Це випробування може навчити нас більш відповідально підходити до вибору своїх духовних лідерів та бережніше ставитися до довіри, який ми надаємо церкві. Важливо відзначити, що чистота духа – це запорука міцної нації, а кожен вибір має свої наслідки, які відображаються в долі нашої рідної України.

Автор: Олег Заступ

Пресслужба – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія