Обіцянка — цяцянка для митрополита Епіфанія: Нирківську святиню продано приватному фонду, а його засновника нагороджено одним із найвищих церковних орденів

Предстоятель Православної Церкви України Блаженніший Митрополит Епіфаній нагородив київського бізнесмена Віталія Джуринського орденом святого Архістратига Михаїла І ступеня — однією з найвищих нагород ПЦУ. Про це сам нагороджений повідомив у Facebook. Офіційних повідомлень про нагородження на ресурсах Церкви на момент публікації немає. Тим часом саме родинний фонд Джуринських у березні 2026 року купив у Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ руїни палацу XVII століття в Ниркові — пам’ятку, яку Церква отримала для монастиря і яку роками відстоювала в судах.

«Ми поклали десять років свого життя на захист цього майна. Домагалися, щоб воно залишалося церковним. Не для того, щоб після всіх звернень і судів його знову продали», — заявила голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук. За її словами, нагородження покупця церковної святині ставить запитання вже не лише до окремої єпархії, а до самого Предстоятеля.

Що написав нагороджений

Свій допис Віталій Джуринський розпочинає з розповіді про візит разом із родиною до резиденції Предстоятеля. Він зізнається, що ніколи не думав дочекатися такої відзнаки, і дякує Богові «за даровані роки життя, за людей, які поруч, і за можливість робити добрі справи на благо Церкви, рідної землі та українського народу». Нагороду бізнесмен називає «великим кредитом довіри на майбутнє» і обіцяє виправдовувати її «не словами, а щоденними справами».

Віталій Джуринський — засновник київської групи автомобільних компаній VIDI. У церковному житті Тернопільщини його ім’я з’явилося нещодавно — і саме у зв’язку з нирківським майном. Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, чиї люди десятиліттями жили життям Тернопільської єпархії УАПЦ, не пам’ятає родини Джуринських серед меценатів чи вірних цих Церков до створення ПЦУ. Які саме «добрі справи на благо Церкви» стали підставою для ордена, у дописі не уточнюється, а Митрополія публічно цього не пояснювала.

Святиня, яку виборював Мефодій

Червоногород у Ниркові — одне з найвідоміших місць Поділля: руїни замку й палацу над Джуринським водоспадом, а поруч мурований костел зі склепінням і залишками давнього розпису. 10 серпня 2001 року розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації цей комплекс пам’яток передали у власність Тернопільській єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. У січні 2002 року єпархія отримала свідоцтво про право власності на руїни палацу. Пам’ятку передавали Церкві під чоловічий монастир святих апостолів Петра і Павла, і саме цього роками домагався Блаженніший Митрополит Мефодій.

Уперше Церква втратила святиню 2016 року, коли руїни палацу внесли до статутного капіталу приватного товариства. Тоді на захист майна стали вірні. Звернення Наталії Шевчук дійшло до Національної поліції, і 9 листопада 2017 року було відкрито кримінальне провадження за частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу. Паралельно тривав спір у господарському суді. 13 серпня 2020 року Господарський суд Тернопільської області визнав той правочин недійсним, а апеляційна інстанція залишила рішення в силі. Святиня повернулася до Церкви.

Від меморандуму до продажу

Новий етап почався 14 травня 2024 року в Митрополичому домі. За офіційним повідомленням ПЦУ, там підписали меморандум між Церквою та родиною Джуринських про збереження й реставрацію пам’яток у Ниркові. У зустрічі брали участь Митрополит Епіфаній, архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон, представник юридичного відділу ПЦУ, а також Віталій, Олександр і Олег Джуринські. Публічно цю домовленість подали як турботу про спадщину: родина фінансує відновлення, а Церква отримує монастирський комплекс у користування.

Документи показують, що за цим стояла зміна власника. 1 жовтня 2025 року Тернопільська обласна військова адміністрація погодила відчуження обох пам’яток — руїн палацу і костелу — на користь Благодійного фонду родини Джуринських. 9 березня 2026 року нотаріус посвідчив договір купівлі-продажу руїн палацу. Продавцем виступило Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії в особі архієпископа Тихона (Петранюка), покупцем — Благодійний фонд родини Джуринських. Ціна становила 1 134 100 гривень, що до копійки збігається з незалежною оцінкою, замовленою напередодні угоди. Подальша доля костелу з документів, які має Фонд, поки не відома.

Ключове в договорі — пункт про те, що покупець зобов’язується передати об’єкт єпархії в безстрокове безоплатне користування для монастиря й богослужінь. Проте це зобов’язання записане лише в самому договорі і не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав як право Церкви. Іншими словами, Церква, яка була власником святині, тепер стала її квартирантом. Сьогодні власник дозволяє служити ПЦУ. Завтра його спадкоємці або наступний покупець можуть вирішити інакше — і впустити туди будь-кого, хоч Папу Римського, хоч патріарха Кирила. Обіцянка — цяцянка, кажуть у таких випадках в Україні.

Не перший відступ

Нирківська історія вписується в послідовність, яку Фонд простежує вже майже десять років. 8 вересня 2017 року єпархіальні збори Тернопільської єпархії УАПЦ вирішили відмовитися від кримінального провадження і від позову до господарського суду, щоб залишити продане майно в приватних руках «для уникнення скандалів». 2025 року представник Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії двічі звертався до суду з вимогою закрити справу про відчуження церковного майна. Прокуратура з цим не погоджувалася і оскаржувала закриття, проте 10 грудня 2025 року суд закрив справу без розгляду по суті, бо потерпілий відмовився від обвинувачення. Тепер ту саму пам’ятку продано вже офіційно, а покупця нагороджено.

Позиція Предстоятеля

Митрополит Епіфаній публічно не пояснював ні продажу Нирківської пам’ятки, ні нагородження покупця. Тому його позицію доводиться читати з фактів. Меморандум про долю пам’яток підписано в його резиденції за його участі. Нагороду покупцеві вручено в його резиденції. Продаж здійснила єпархія, керівництво якої діє з його благословення. Жодного публічного слова на захист святині від Предстоятеля не прозвучало, і в цій ситуації мовчання саме по собі є позицією.

«Щоб надбати для Церкви — потрібні роки праці. Щоб продати надбане — достатньо кількох підписів, — каже Наталія Шевчук. — Владико Епіфанію, це питання на нашому контролі. Орденом його не закрити. Урочистою фотографією — також. Оприлюдніть документи, які пояснюють необхідність продажу. Покажіть оцінку майна, обґрунтування ціни, рішення уповноважених церковних органів. Назвіть усіх, хто погоджував відчуження».

Голова Фонду ставить і запитання, які сьогодні звучать у парафіях: «Бракує коштів? Бракує ченців? Немає можливості утримувати пам’ятку? Скажіть це відкрито. Покажіть, які способи її збереження розглядали перед продажем». Вона попереджає, що Фонд вимагатиме перевірки законності цих рішень, а в разі встановлених порушень — повернення майна і відшкодування доведених збитків. «Церква — не приватна крамниця її керівників», — наголошує Наталія Шевчук.

Свою реакцію голова Фонду завершує гіркою іронією: «Ми стурбовані станом Вашого здоров’я. Чи все з Вами гаразд? Бо якщо метою Вашого Блаженства є продаж ПЦУ, то зробіть пропозицію Вадимові Новинському: він скупить усе гамузом, ще й доплатить — і ордена не попросить».

Чи не час поставити питання про Предстоятеля

Помісний собор 2018 року обирав Предстоятеля для того, щоб той беріг і примножував надбання Української Церкви, зібране поколіннями вірних, Блаженнішим Митрополитом Мефодієм і Патріархом Філаретом. Нирківська історія показує протилежне: майно 17 століття, пам’ятка архітектури, яке Церква отримала й відстояла, переходить у приватну власність, а людину, яка його купила, вшановують однією з найвищих церковних нагород.

Якщо Предстоятель не вважає за потрібне пояснити це вірним, виникає закономірне запитання, чи виконує він ту місію, заради якої його обирали.

Фонд не закликає до розколу і не ставить під сумнів Томос про автокефалію. Але Церква вища за будь-яку особу, зокрема й за свого Предстоятеля. Саме тому церковна повнота — єпископат, духовенство і миряни — має право вимагати звіту. І якщо відповідей не буде, питання про доцільність перебування Митрополита Епіфанія на посаді Предстоятеля Православної Церкви України стане не образою, а обов’язком тих, кому не байдужа доля Церкви.

Що далі

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія вимагає оприлюднити оцінку майна, обґрунтування ціни і рішення церковних органів, які погодили продаж, назвати всіх, хто погоджував відчуження в єпархії та Київській Митрополії, пояснити підстави нагородження Віталія Джуринського, розкрити долю костелу в Ниркові і повернути святиню у власність Церкви або щонайменше зареєструвати право Церкви користуватися нею в державному реєстрі. Фонд готовий у повному обсязі оприлюднити відповіді Київської Митрополії, Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії та Благодійного фонду родини Джуринських.