Пом’яни́, Го́споди, усо́пшаго раба́

Твоє́го, отца́ на́шего

Митрополи́та Мефо́дія

і всіх в наде́жді Воскресе́нія, і жи́зні вíчния,

і Твоє́го приобще́нія усо́пших

правосла́вних оте́ц

і бра́тій на́ших,

Человіколю́бче Го́споди.

24 лютого 2015 року Божого – став днем кінця земного життя Блаженнішого МЕФОДІЯ, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (2000–2015).

Встановлення співпричастя з Матір‘ю-Церквою було мрією та програмовою метою Блаженнішого Митрополита Мефодія. Владика мріяв про Церкву, яка одночасно була б помісною, тобто повністю незалежною від Москви, та канонічною, тобто такою, що перебуватиме в євхаристичному спілкуванні з Константинополем та іншими Помісними Православними Церквами. Видання Томосу про автокефалію Православної Церкви України та визнання її з боку Церкви Еллади та Олександрійського Патріархату засвідчило, що Українська Автокефальна Церква є невід’ємною частиною Вселенського православ’я та прямує до встановлення спілкування з Повнотою Православної Церкви. І, з історичної точки зору, в цьому новому напрямі незалежного Українського Православ’я є вагомий внесок Митрополита Мефодія.

Блаженніший мав якийсь особливий, дуже пронизливий погляд. Був різнобічною та дуже освіченою людиною. Цінував українську культуру, багато читав, працював і вимагав від оточення відданої праці. Природжений адміністратор, дипломат, вчитель і приклад для наслідування, непохитний авторитет. Він був дійсно щирою людиною, здатною до беззавітного служіння, виключно відданий правді. Непередбачуваний, Владика Мефодій умів любити безкорисливо свою Україну і свій рідний народ.

https://www.facebook.com/oleksandr.drabinko/videos/3170386869652874/

 

Вічна пам’ять і вічний спокій покійному Блаженнішому митрополиту Мефодію, душа його нехай в благому місці оселиться і пам’ять його із роду в рід передається.  

Царство Небесне, вічний спокій!