Стаття розкриває життєвий шлях Петра Могили, його внесок у розвиток українського суспільства, реформи церкви, та заснування Києво-Могилянської академії.

Петро Могила: Праведник і Діяч, Що Змінив Історію Української Церкви

Розум, віра й багатство

Майбутній київський митрополит народився 21 грудня 1596 році в тогочасній столиці Молдовського князівства Яссах (нині – Сучава). Про його дитинство і юність майже нічого невідомо. Утім, можна з упевненістю назвати три речі, які сформували особистість Могили. 

“Це розум, віра й багатство, – стверджує історик отець Юрій Мицик. – Петро народився в заможній і впливовій родині. У своїй діяльності він завжди робив наголос на освіті, книгодрукуванні й підтримці Православної церкви. Тож можна припустити, що саме в такому дусі його виховували”. 

Є докази, що госпóдарська династія Могил була міцно пов’язана з Православною церквою, зокрема щедро фінансувала храми в Галичині, через що там цей рід шанували.

Симеон Могила, батько Петра, на схилі літ був спочатку господарем Волощини. А згодом, після смерті старшого брата Єремії, молдовським господарем. У своїй політичній діяльності Могили орієнтувалися на Річ Посполиту й були споріднені з низкою українських православних та польських католицьких великих родів, наприклад, Вишневецькими й Корецькими. Саме ці зв’язки згодом зіграли важливу роль у житті Петра Могили.

Про матір Петра – Маргіт (Маргариту-Меланію) – відомо вкрай мало. За одними даними, вона була угорською княгинею, за іншими – дочкою молдовського логофета Гавриляшка. У шлюбі Симеона Могили й Маргіт народилося шестеро синів: Михайло, Гавриїл, Петро, Мойсей, Павло та Іоанн. І троє доньок: Роксана, Феодосія та Анастасія. Петро Могила був третім із синів.

Коли Петрові було десять років, Симеон Могила загинув. Його начебто отруїла вдова старшого брата, щоби привести до влади свого сина. Маргіт разом із дітьми була змушена переїхати до Речі Посполитої, а саме на Львівщину, де мала родичів і підтримку. Незабаром померла і вона. 

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Опікуном Петра став магнат Станіслав Жолкевський, друга особа після короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази. Його родове гніздо було в Жовкві під Львовом. Дослідники припускають, що початкову освіту Петро Могила міг здобути у Львівській братській школі або ж при дворі Жолкевських.

Опікун, Станіслав Жолкевський

Є гіпотези, що молодий Могила навчався в закордонних університетах, але поки що документальних підтверджень немає. Хоча освіту він точно отримав блискучу. 

“Після закінчення Львівської братської школи Петро Могила міг продовжити навчання в славетній Замойській академії, що була розташована в родовому гнізді князів Замойських – Замості. Це місто на польсько-українському етнічному прикордонні”, – пояснює отець Юрій Мицик.

Досягнувши повноліття, Петро Могила добре знав молдовську, церковнослов’янську, польську, латинську, грецьку, є дані, що і французьку мови. Володів він і руською, яка була найбільш наближена до нинішньої української. Мав глибокі знання з історії і протягом усього життя займався самоосвітою.

Отець Юрій Мицик розповідає, що Петра Могилу розглядали як імовірного претендента на молдовський чи волоський престол. Він був перспективним кандидатом із нового, прогресивного покоління. “У 1619–1622 роках Петро Могила брав участь у роботі місцевих сеймиків, навіть сейму Речі Посполитої. Це стало цінними досвідом у галузі державного та політичного життя. Мав і військовий досвід – брав участь у Цецорській битві 1620-го та в Хотинській битві 1621-го”, – розповідає історик.

Петро Могила — учасник переможної Хотинської битви 1621 року проти мусульманських завойовників. Картина художника Юліуша Коссака, 1892 рік

Реформатор Києво-Печерської лаври

Залишилися вкрай скупі відомості про те, чим займався Петро Могила в період між участю в Хотинській битві й посвятою в сан архімандрита Києво-Печерської лаври. Десь тоді в його свідомості сталися глибокі світоглядні зміни, які й дали початок подальшій діяльності в Православній церкві. Дехто з дослідників вважає, що до цього спричинилася участь у битвах.

Майбутній митрополит переїхав із Белзького воєводства до Києва, поблизу якого придбав нові маєтності. Він не поривав зв’язків з елітою Речі Посполитої. Але водночас почав зближуватися з українським православним духовенством, насамперед із митрополитом Київським Йовом Борецьким. Активно цікавлячись церковними справами, Могила поволі наближався до чернецтва.

Свято-Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Картина художника Василя Верещагіна

П’ять років, з 1622-го до 1627-го, Петро Могила був послушником в одному зі скитів Києво-Печерської лаври під Києвом. Він вів аскетичне життя, постив і багато молився. Навесні 1627 року помер архімандрит Захарія Копистенський. А вже в грудні того ж року Петра Могилу висвячують на його посаду – очільником Києво-Печерської лаври. На той момент йому було 30 років.

Новий архімандрит взявся за відродження і зміцнення святині. У цьому його підтримував митрополит Йов Борецький. Могила оточив себе мудрими сподвижниками, яким довіряв і яким міг доручити важливі завдання.

Передовсім він почав очищати ряди лаврських ченців від тих, хто прийняв постриг не за покликом душі, а з меркантильних мотивів, або не відповідав вимогам лаврського життя. За два роки на новій посаді із 80 монахів архімандрит залишив при собі тільки 18.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Він прагнув, щоби молодь отримувала гідну богословську освіту, а тому за власний кошт відправляв її вчитися за кордон. А вже восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив богословську школу – за зразком єзуїтських колегій. Найкраще із західної освіти він імплементував у православну систему.

Титульна сторінка “Требника” Петра Могили, 1646 рік

“Також під його керівництвом лаврська друкарня перетворилася на потужний науково-культурний осередок. За п’ять років там видали близько 15 книг і брошур, – розповідає отець Юрій Мицик. — Також Петро Могила взявся за виправлення й очищення тогочасних богослужбових книг. Книги були рукописними, а, отже, часто містили помилки, суб’єктивні інтерпретації та різні положення з католицьких та протестантських видань”.

Він і сам був автором успішних праць. Його “Православне сповідання віри” і “Требник” були перевидані в Європі 25 разів упродовж XVII–XVIII століть, наголошує історикиня й дослідниця історії Києво-Могилянської академії Зоя Хижняк.

Також архімандрит прагнув наблизити книжну церковнослов’янську мову до живої руської, якою тоді говорили на етнічних українських землях. Він вважав, що до Бога треба звертатися рідною мовою. 

“Петро Могила вживав дуже багато українських слів, завдяки чому процес богослужіння українізувався і став зрозумілішим для простолюду”, – пояснює отець Юрій Мицик.

Могила також ініціював відновлення національних святинь, реставрацію стародавніх храмів, ікон та канонізацію українських святих.

Відродження Православної церкви в Речі Посполитій

30 квітня 1632 року помер король Сигізмунд III, який фанатично підтримував унію та активно дискримінував Православну церкву. Після його смерти найбільші шанси на корону отримав його старший син Владислав. Королевич потребував підтримки не лише католицької шляхти, а і православної, а також Війська Запорозького, яке хотів залучити до Смоленської війни та битв проти Османської імперії. Заради цього він був готовий піти на деякі поступки в церковних питаннях.

Тоді за участи Петра Могили склали вимоги королевичу від Православної церкви. Зокрема, йшлося про легалізацію відродженої вищої православної ієрархії, повернення Православній церкві храмів, монастирів та маєтностей, ліквідацію унії. Як зазначає Юрій Мицик у книжці “Святий Петро Могила”, архімандрит Києво-Печерської лаври зайняв непохитну позицію в цьому питанні, не погоджуючись на компроміси. Зрештою, Владислав хоч і не скасував унії, проте погодився легалізувати православну ієрархію, гарантував православним вільне відправлення богослужінь, будування нових храмів і ремонт старих, відкриття шкіл, семінарій і друкарні. 13 листопада 1632 року Владислав ІV став королем і заприсягся виконати всі ці умови.

Наступного року церковний Собор обрав, а Владислав ІV затвердив новим митрополитом Київським, Галицьким і Всієї Русі Петра Могилу.

“Попри всю мою пошану до попередників Петра Могили, ніхто з них не зміг зрівнятися з ним, як реформатором Православної церкви, – наголошує Юрій Мицик. – Випробувавши модель перетворень на лаврському ґрунті, він поширив їх на всю митрополію. Насамперед він прагнув повернути предстоятелю Київської митрополії належні йому права і владу. Для цього святий узяв під контроль духовний стан і досягнув значних змін у його кількісному й особливо якісному складі. Це стосувалося насамперед єпископів – найближчих і найважливіших ієрархів після митрополита”.

Петро Могила (зліва навколішках) з розпису в церкві Спаса на Берестові в Києві

У той час Православна церква на українських землях була основним носієм історичних і культурних традицій народу. Проте вона перебувала в занепаді. Того ж року, що й народився Петро Могила – 1596-го – була підписана Берестейська унія, що дала початок значним змінам в українському церковному житті. Згідно з нею, більшість ієрархів Київської митрополії на чолі з митрополитом Київським вийшли з-під канонічної підлеглости Константинопольському патріархату та приєднались до Римо-католицької церкви. Більшість храмів та монастирів відійшли уніатам.

Цьому передувало утворення нової держави – Речі Посполитої. У 1569 році Корона Польська та Велике князівство Литовське уклало Люблінську унію, внаслідок чого виникла нова держава. Це призвело до стрімких процесів полонізації й покатоличення населення, переважно еліти.

Унаслідок цих перипетій роль Київського митрополита відчутно послабилася, а в самій Православній церкві регулярно виникали конфлікти. Петро Могила зміг повернути їй законність і більшість прав. Зрештою, активне реформування Православної церкви, розпочате Петром Могилою, мало вагомий вплив на все тогочасне суспільно-політичне життя.

НАШ ТЕЛЕГРАМ
Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні

Освітня реформа. Києво-Могилянська академія

Ще в 1631 році він уклав знакову обітницю: “Я, Петро Могила, милістю Божою архімандрит Київський, Печерський, видячи в Церкві Православній велику втрату душ людських через неосвіченість духовних и невчення молоді, за ласкою й поміччю Божою й за власною волею моєю умислив фундувати школи, аби молодь у побожності, у звичаях добрих, у науках вільних вихована була”.

Заснована Петром Могилою в 1631 році Лаврська школа у 1632-му була об’єднана з Київською братською школою, до фундаторів якої включають Галшку Гулевичівну й Петра Конашевича-Сагайдачного. Так виникла Києво-Братська (Могилянська) колегія. Але Петро Могила прагнув для неї статусу академії, тобто вищого навчального закладу. 

У своїй книзі отець Юрій Мицик пише, що 14 березня 1633 року Петро Могила отримав від короля Владислава IV грамоту на право надання статусу академії, але коронні канцлери не доклали до привілею своєї печатки, тому він не мав жодної юридичної сили. Це було зроблено свідомо, адже в академії вже можна було читати богослов’я, а еліта католицької Речі Посполитої не хотіли зміцнення Православної церкви. Лише через чверть століття на підставі Гадяцького договору 1658 року Києво-Могилянський колегіум формально стане академією. Утім, увесь цей час у ньому, не афішуючи цього, уже викладали богослов’я.

Навчання ґрунтувалося загальноприйнятій у європейських навчальних закладах програмі – це сім вільних наук. Повний курс навчання тривав 12 років, усього викладали 30–32 предмети. Спудеї колегіуму вивчали катехизис, арифметику, геометрію, нотний спів та музику, поетику й риторику, ораторське мистецтво, мови.

Проєкт надбудови Академії або “Абрис” Старого акдемічного корпусу Києво-Могилянської академії. Архітектор Шедель, 1731 рік

“Вершиною освіти, до якої сягали не всі вихованці, були філософія та богослов’я. Могилянські вчені досліджували окремі проблеми філософії, писали твори, проводили філософські диспути, до яких залучали і студентів. Тобто вже за св. Петра Могили відбувається становлення в Україні професійної філософії”, – пише отець Юрій Мицик.

Серед студентів Києво-Могилянської академії є чимало імен, які увійшли в історію. Це – український православний діяч Інокентій Гізель, філософ Григорій Сковорода, церковний і освітній діяч, мовознавець Мелетій Смотрицький, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Лазар Баранович, перший український учений-орієнталіст Василь Григорович-Барський та багато інших. З навчальним закладом пов’язані імена гетьманів України: Юрій Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик.

Людина діалогу й дипломат

“Якщо коротко підсумувати ключові здобутки Петра Могили, то це легалізація й розвиток Православної церкви в Речі Посполитій, заснування Києво-Могилянської академії та видання першого православного катехизису. А ще він увів українську мову в широкий вжиток”, – підсумовує Юрій Мицик.

Петра Могилу називають людиною діалогу й дипломатом. Він прагнув примирення Церков, що часто викликало підозри й нерозуміння. Вів діалог з уніатами, щоби здобути поступки для Православної церкви. Вів діалог із Військом Запорозьким, деякі представники якого звинувачували Петра Могилу в симпатіях до уніатів. Жив у непростий час і мусив ухвалювати непрості рішення. Утім, його перевагою було те, що він чітко бачив, яким має бути результат, – і досяг його.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Помер Петро Могила 1 січня 1647 року, пробувши митрополитом 14 років. Був канонізований усіма автокефальними Церквами Вселенської церкви, лише Російська православна церква канонізувала його як місцевошанованого святого. Свою велику бібліотеку разом з усім нерухомим майном і великою сумою коштів заповів Києво-Могилянському колегіуму.

Молитви за воїнів (із требника Петра Могили)

Молитва за воїнів морського флоту, що вирушають на битву:

Господи Ісусе Христе, Боже наш, Ти по морю як по суші ходив і святих Своїх учеників від сум’яття і хвилювання води пришестям Своїм врятував.

Сам і нині, смиренно благаємо Тебе, зглянься милостиво на судно це ратне (або на судна ці ратні) і всесильною Твоєю правицею та небесним благословенням благослови його (або їх) і пливи разом з воїнами, що в ньому (в них) на плавання вирушають, і сприятливий вітер їм пошли, і пристав до них Ангела доброго від всемогутньої Твоєї сили, щоб оберігав і визволяв їх від усяких дужих вітрів, бур та надмірних хвиль і потоплення, і від усяких ворожих нападів і нашестя, і дай їм силу, і міць, і мужність, і перемогу на ворогів Хреста Твого, і на всіх супостатів, а їх здоровими і щасливими з перемогою во славу Твою мирно поверни. Так, Господи Боже наш, вчини гідні подиву давні милості Твої і нині над нами і Сам будь Воєводою воїнству цьому, і заступником та помічником сильним для них і для нас, що на Тебе уповаємо і Твоєї всесильної допомоги з вірою сподіваємось. Бо ти єси міць, і утвердження, і мир наш, і Тобі славу возсилаємо із Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим, і Благим, і Животворчим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Молитва за воїнів, що йдуть на війну:

Владико Господи, Боже отців наших, Тебе просимо і Тебе смиренно і з розчуленням благаємо: зглянься милостиво на молитву нас, недостойних рабів Твоїх, і як колись Сам благозволив єси виступити з угодником Твоїм Мойсеєм, виводячи людей Своїх, Ізраїля, з Єгипту в землю обітовану, так і нині Сам виступи з рабом Твоїм цим (ім’я головнокомандувача) та воїнами цими, і Сам будь їм помічником і заступником, і збережи їх і вдень, і вночі невразливими і неушкодженими від усякої злої напасті і недуги, голоду, потоплення і від усякого страху. І як колись Ісуса Навіна на Амаліка і на царства Ханаанські, що воювали з ним, хрестовидним здійманням рук Мойсеєвих підтримав, щоб подолати їх, і тим самим Зіва, і Зевея, і Салмана, і всіх князів їх погубив; або як допоміг єси Гедеону з трьома стами вибраних мужів перемогти множество мадіамське, так і цим вірним рабам Твоїм міць, силу і мужнє серце, допомогу і заступництво даруй. І як явленням Хреста на небі першому з християнських царів Костянтину сприяв єси у перемозі над противними Тобі супостатами, так і цим христоіменитим рабам Твоїм перемогу, і силу, і подолання над усіма ворогами і безбожними поганцями милостиво подай і з усіх боків ополченням Ангелів Твоїх огради їх, і озброй їх силою і захистом Чесного і Животворчого Хреста в ім’я Тебе, Бога Отця, і Возлюбленого і Єдинородного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, і Всесвятого і Животворчого Твого Духа нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Молитва за православних воїнів, які йдуть на битву:

Господи Боже наш, Ти вислухав Мойсея, що простягнув до Тебе руки свої, і людей ізраїльських укріпив на Амаліка, і ради Ісуса Навіна з ополченням попустив сонцю зупинитися на знак перемоги. Ти й нині вислухай нас, що молимось Тобі за воїнів цих, які зібрались на битву: благослови, і укріпи їх, і подай їм серце мужнє на супротивників та ворогів. Ангела світлого пошли їм, а ворогам – страшного і жахливого, щоб зупиняв їх і проганяв, і серця їх розслабляв, і сміливість їх на втечу перетворив. Відніми від рабів Твоїх, що на битву нині вирушають, і від усіх нас будь-яке лихо, голод і пагубу, визволи нас від вогню, і меча, від нашестя ворогів, і від усякого нападу та повстання супротивників. Подорожуй разом з ними і подай їм усе для спасіння необхідне, навчи їх і врозуми, спаси, захисти, збережи, очисти, і радістю духовною наповни; душам і тілам їх будь заступником і захисником, і як Благий, і Милосердний, і Чоловіколюбець прощення гріхів подай їм, а в день Судний помилуй їх і нас усіх, та благослови в усі дні життя нашого, щоб, від Тебе допомогу, і заступництво, і визволення прийнявши, славу і вдячність без жодної перешкоди завжди ми Тобі возсилали. Бо Ти єси кріпость і утвердження людям Твоїм, і Тобі славу возсилаємо з Єдинородним Сином і Пресвятим, і Благим, і Животворчим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Молитва того, хто йде на війну:

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Мати Божа, Небесна Царице, я, раб Твій (ім’я), звертаюсь до Тебе, як до єдиної заступниці і покровительки і утішительки: дай мені силу перемагати ворога вогнем і мечем! Господи многомилостивий, дай мені Свій хрест пречесний і животворчий на прогнання всякого ворога і супостата. Підніми на поміч мені всю силу небесного воїнства – Ангелів, Архангелів на чолі з Архістратигом Божим Михаїлом, нехай покриють раба Твого покровом крил своїх, заступлять від усякого страху, вогню, меча, затьмарення ненавистю, від усякої напасті і від усіх нападів лукавих. Господи, пошли мені легіони Ангелів Твоїх на допомогу, щоб прогнали ворогів, які напали на нас, а на супротивників пошли страх, сум’яття, паніку, і оберни силу їхню на слабкість, і зброю їхню знешкодь! Благослови руки мої до битви і зміцни їх, укріпи тіло моє і позбав будь-якої недуги, немочі, слабкості, як фізичної, так і духовної, щоб я був міцним, сміливим і впевненим у своїй перемозі. Нехай оградить мене Сам Господь наш Ісус Христос, і Мати Його, Небесна Цариця, і святі Ангели, Архангели та особливо Архістратиг Божий Михаїл, грізний воєвода святих Небесних Сил, сокрушитель демонів. Господи, знищи моїх супротивників, нехай зникнуть і загинуть від нас усі вороги видимі й невидимі, як зникає попіл і порох від подиху вітру! Святий великомучениче і переможцю Георгію, святії мученики і страстотерпці Борисе та Глібе, святі преподобні отці наші печерські та святі новомученики українські, станьте мені на допомогу, нехай буду я захищений вашими святими молитвами! Нехай збереже мене Сам Ісус Христос і Небесна Цариця, Мати Його, і всі Сили Небесні, і святий ангел-охоронитель, що постійно поруч зі мною перебуває. Амінь.

(Із «Требника» свт.Петра Могили 1646 р.)

Пресслужба – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія