Як уже повідомлялося (допис ІДЦ від 19.01.2023), у Парламенті було зареєстровано Урядовий проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій» № 8371 від 19.01.2023 (щодо недопущення діяльності релігійних організацій, які афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України).

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: Кабінет Міністрів України; Ініціатор(и) законопроекту: Шмигаль Денис Анатолійович; Головний комітет: Потураєв М. Р. Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Відповідно до пояснювальної записки, проєкт Закону № 8371 розроблено з метою унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України.
Нагадаємо, завдання, яке ставилося Кабінетові Міністрів України рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента України від 1 грудня 2022 року № 820 формулювалося так: «внести… на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо унеможливлення діяльності в Україні афілійованих із центрами впливу в Російській Федерації релігійних організацій» (відповідно до норм міжнародного права у сфері свободи совісті та зобов’язань України у зв’язку зі вступом до Ради Європи).
З цією метою проєктом Закону № 8371 пропонується внести зміни до статей 5, 16, 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Схематично механізм унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в рф виглядає так: 1) ДЕСС проводить релігієзнавчу експертизу щодо виявлення підлеглості релігійних організацій у канонічних та організаційних питаннях центрам впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться в рф; 2) ДЕСС видає припис щодо усунення порушень, виявлених за результатами проведення релігієзнавчої експертизи; 3) ДЕСС звертається до суду з позовом щодо припинення діяльності релігійної організації, у разі невиконання нею приписів щодо усунення порушень, виявлених за результатами проведення релігієзнавчої експертизи, у встановлені строки.
Також законопроєкт № 8371 передбачає внесення змін до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань», запроваджуючи норму, відповідно до якої державна реєстрація юридичної особи – релігійної організації на підставі документів, поданих у паперовій формі, проводиться незалежно від місця знаходження такої релігійної організації. На сьогодні у діючому законодавстві державна реєстрація юридичної особи – релігійної організації на підставі документів, поданих у паперовій формі, проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням юридичної особи.
Детальніше зупинимося на змінах до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

  1. ДІЯЛЬНІСТЬ ЯКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ І НА ЯКИЙ СТРОК ДІЄ ТАКЕ УНЕМОЖЛИВЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ?
    Згідно з доповненням до статті 5 законопроєкту: “Не допускається діяльність релігійних організацій, які афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України.”
    Перше, на що звертаємо увагу, у тексті не вказано жодних назв церков: ані «російської православної церкви», ані «Української Православної Церкви». Вжито формулювання «релігійні організації, афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання)…».
    Законодавство про діяльність релігійних організацій не містить такого терміну як «афілійована релігійна організація». Законопроєкт також не подає визначення цього терміна, і не зрозуміло, в якому значенні він тут вживається. Що таке «афілійована»? Це «пов’язана»? Це «підконтрольна» (перебуває під контролем/під впливом іншої релігійної організації) чи «та, що здійснює контроль над іншою релігійною організацією» (здійснює вплив на іншу релігійну організацію) ? Це «релігійні організації, що мають спільних засновників»? Чи можливо це «релігійні організації, підлеглі у канонічних та організаційних питаннях центрам впливу релігійної організації, керівний центр (управління) якої знаходиться в рф»? Саме до такого висновку можна прийти, аналізуючи доповнення до ст. 30, запропоновані у законопроєкті в частині «проведення релігієзнавчої експертизи діяльності релігійних організацій щодо виявлення підлеглості у канонічних та організаційних питаннях із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України». Не маючи чіткого визначення термінів, як встановити, що та чи інша релігійна організація є «афілійованою»?
    Також, потребує уточнення, що таке «центри впливу» і як їх визначити?
    Щодо вживання слова «здійснює» (дієслова триваючої дії) та питання, на який строк діє унеможливлення діяльності релігійної організації.
    Законопроєкт не дає прямої відповіді на запитання щодо строку дії «забороняючої» норми. Проте використання слова «здійснює» як форми дієслова в теперішньому часі у словосполученні «керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України» може вказувати на залежність від тривання такої обставини як збройна агресія проти України. Чи правильно ми розуміємо, що після припинення здійснення збройної агресії рф, діяльність релігійних організацій, афілійованих з рф, одразу стануть дозволеними, і норма про «недопущення діяльності» таких релігійних організацій втратить чинність? Тобто унеможливлення діяльності релігійних організацій, афілійованих з рф, поширюється на строк до завершення здійснення збройної агресії рф (до зміни обставин, на які була розрахована забороняюча норма)? Тоді що є юридичним завершенням цього строку?
    Відповідно до перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662 від 20 грудня 2018 року («закону про перейменування») під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України, мається на увазі Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, в якому говориться саме про російську федерацію як таку, що чинить злочин військової агресії проти України. У Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” вказано, що цей Закон втрачає чинність з моменту повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України за умови попереднього і повного відшкодування збитків, нанесених внаслідок такої тимчасової окупації, у тому числі моральних збитків примусово переміщених осіб, або з дня прийняття Верховною Радою України рішення про визнання цього Закону таким, що втратив чинність.
  2. ЩОДО ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ ЗА ПОЗОВОМ ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЄ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ У СФЕРІ РЕЛІГІЇ
    (доповнення статті 16 новою (п’ятою) частиною: “У випадках, передбачених цим Законом, діяльність релігійної організації може бути припинена у судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або прокурора.”).
    Запропонована нова частина (п’ята) статті 16 звужує коло суб’єктів/заявників («органів, уповноважених здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації» або «суб’єктів державної реєстрації юридичних осіб-релігійних організацій»), що можуть подати позов щодо припинення діяльності релігійної організації, лише до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії (тобто ДЕСС). Водночас, окрім ДЕСС, органами, уповноваженими здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, є обласні, Київська та Севастопольська міська державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Отже, маємо неузгодженість із наступною діючою частиною (що має стати відповідно шостою) цієї ж статті 16, що передбачає ширше коло заявників, що можуть подати позов щодо припинення діяльності релігійної організації: «Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації… за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації…».
    У результаті прийняття змін, абзац п’ятий та шостий статті 16 закону повторюватимуть норми та не узгоджуватимуться в частині заявників, які можуть звернутися до суду щодо припинення релігійної організації:
    “У випадках, передбачених цим Законом, діяльність релігійної організації може бути припинена у судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або прокурора.” (частина п’ята).
    «Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора» (частина шоста).
    Інше важливе питання – це уточнення в законодавстві предметної юрисдикції, тобто до якого суду має звертатися ДЕСС із позовом про припинення релігійної організації, що порушила законодавство?
    З одного боку, стаття 16 чинного Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко говорить про розгляд справ про припинення діяльності релігійних організацій за заявою органу реєстрації статуту, в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (цивільна юрисдикція).
    З іншого боку, судова практика все частіше приходить до висновку, що визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а є прерогативою процесуальних кодексів (Кодексу адміністративного судочинства України /КАС/, Цивільного процесуального кодексу України /ЦПК/, Господарського процесуального кодексу України /ГПК/ тощо), які є спеціальними нормативними актами, до предмета регулювання яких входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.
    Так правовідносини, повязані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 6 червня 1991 року. На момент прийняття цього Закону не існувало адміністративних, господарських судів, не було прийнято відповідних процесуальних кодексів. Натомість на час прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК) містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із субєктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють. Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в редакції 1991 року кореспондували. У подальшому Верховною Радою України було прийнято низку спеціальних нормативних актів – процесуальних кодексів. Відповідними нормами цих процесуальних законів було визначено юрисдикцію спорів, де стороною є суб’єкт владних повноважень. У той же час відповідні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» внесені не були. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
    У нашому випадку ми маємо ДЕСС (суб’єкт владних повноважень), який звертається до суду із позовом про припинення діяльності певної релігійної організації (юридичної особи), що порушила положення законодавчих актів України. Право звернення до суду надано ДЕСС Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом. Чи є в такому випадку справа про припинення релігійної організації за позовом суб’єкта владних повноважень підсудною суду адміністративної юрисдикції?
    Наприклад, відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» справа про припинення діяльності (заборону) громадського об’єднання за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
    До речі, у первісній редакції Урядового законопроєкту № 8371, що 12.01.2023 була оприлюднена на сайті Мін’юсту для проведення електронного обговорення, говорилося, що діяльність релігійної організації може бути припинена у судовому порядку за АДМІНІСТРАТИВНИМ позовом. В оприлюдненій на сайті Верховної Ради України 20.01.2023 Порівняльній таблиці до законопроєкту № 8371 у статтях 16 та 30 також говориться саме про АДМІНІСТРАТИВНИЙ позов (очевидно у тексті законопроєкту слово «адміністративний» прибрали в останній момент, не зробивши цього у Порівняльній таблиці). Це може свідчити, про відсутність чіткого бачення, яка юрисдикція судових справ про припинення релігійних організацій: цивільна чи адміністративна?
    Отже, на нашу думку, потрібне уточнення в спеціальному процесуальному законодавстві предметної юрисдикції справ за позовом суб’єкта владних повноважень про припинення релігійної організації (юридичної особи), що порушила законодавство.
  3. СТОСОВНО «ПРОВЕДЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ ПІДЛЕГЛОСТІ У КАНОНІЧНИХ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ПИТАННЯХ ІЗ ЦЕНТРАМИ ВПЛИВУ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (ОБ’ЄДНАННЯ), КЕРІВНИЙ ЦЕНТР (УПРАВЛІННЯ) ЯКОЇ ЗНАХОДИТЬСЯ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ В ДЕРЖАВІ, ЯКА ЗДІЙСНЮЄ ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ» (СТАТТЯ 30 ЗАКОНОПРОЄКТУ).
    Законопроєкт не дає відповіді на чимало запитань щодо самої експертизи. Якими нормативно-правовими актами керується ДЕСС при проведенні такого важливого виду експертизи як «Релігієзнавча експертиза»? Яка процедура (порядок) проведення Релігієзнавчої експертизи? Суб’єкти, об’єкти експертизи? Статус експерта та статус Релігієзнавчої експертизи. Пов’язаність Релігієзнавчої експертизи із Судовою експертизою.
    Відомо, що члени Експертної ради при ДЕСС не є судовими експертами, не атестовані відповідно до Закону України «Про судову експертизу», не включені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Якщо звернення ДЕСС до суду із заявою щодо припинення певної релігійної організації буде ґрунтуватися на висновку релігієзнавчої експертизи (що буде головним доказом порушення законодавства), тоді правовий статус релігієзнавчої експертизи та статус експертів відіграватимуть важливу роль. Суд залишатиме за собою право вирішувати, чи потрібно Релігієзнавчу експертизу Експертної групи при ДЕСС підтвердити іншою або судовою експертизою.
    Так, ми маємо «Положення про Експертну раду з питань свободи совісті Державної служби України з етнополітики та свободи совісті». Але це загальна (багатопрофільна) Експертна рада ДЕСС, в Положенні про яку є лише кілька абзаців про Релігієзнавчу експертизу, яка проводиться лише з питань діяльності релігійних організацій, віровчення та культова практика яких мало відомі в Україні чи потребують додаткового аналізу (!). Важливо, що Рішення Експертної ради мають рекомендаційний характер (!). Зокрема, відповідно до Положення про Експертну раду ДЕСС, Релігієзнавча експертиза проводиться експертною групою шляхом аналізу документів і матеріалів, що визначають віросповідну належність (доктрину), а також характеризують релігійну (канонічну), культову, соціальну та інші види діяльності релігійної організації, щодо відповідності вимогам законодавства України. Релігієзнавча експертиза проводиться протягом шестидесяти календарних днів з дня видання наказу Голови ДЕСС про створення експертної групи з метою проведення релігієзнавчої експертизи. У разі необхідності строк проведення експертизи може бути продовжено за рішенням Голови ДЕСС, але не довше, ніж на тридцять календарних днів. Експертні висновки готуються з питань визначення та обґрунтування пропозицій щодо формування та пріоритетних напрямів реалізації державної політики у сфері забезпечення свободи совісті та віросповідань, діяльності релігійних організацій, протидії проявам релігійної нетерпимості. Підготовка експертного висновку здійснюється за дорученням голови Експертної ради робочою групою, до складу якої входить не менше двох членів Експертної ради. Рішення про схвалення експертного висновку приймається на засіданні Експертної ради шляхом відкритого голосування та оформлюється протоколом, який підписується головуючим на засіданні та секретарем.
    На нашу думку, має бути окреме Положення про Експертну раду з питань проведення релігієзнавчої експертизи, як нормативно-правовий акт, затверджений у передбаченому законом порядку. Згадане Положення має бути узгодженим із завданнями, визначеними у статті 30 законопроєкту щодо виявлення підлеглості релігійних організацій у канонічних та організаційних питаннях центрам впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться в рф, а також кореспондуватися із Законом України «Про судову експертизу».
  4. СТОСОВНО «ВИДАННЯ ПРИПИСІВ ЩОДО УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ, ВИЯВЛЕНИХ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПРОВЕДЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ, У МІСЯЧНИЙ СТРОК З ДНЯ ВИДАННЯ ТАКОГО ПРИПИСУ».
    Законопроєкт не вказує, який орган і в який строк затверджує Положення або Порядок видання таких приписів щодо усунення порушень, де б деталізувалася ця процедура. Зокрема, вимоги до припису, діапазону порушень, яких може стосуватися припис і з яких питань він може видаватися, його змісту, форму акта (припис – це самостійний окремий документ, чи це Наказ Голови ДЕСС, чи Лист Голови ДЕСС?), порядку його видання (підписання, візування), процедури ознайомлення адресата (надсилання поштовим відправленням, електронною поштою, оприлюднення на власному сайті тощо), що вважати виконанням/невиконанням припису та усуненням/неусуненням порушень тощо.
    Це важливо, адже разом із Висновком релігієзнавчої експертизи такий Припис і докази його невиконання будуть головними матеріалами (додатками-доказами) для позовної заяви ДЕСС до суду щодо припинення діяльності релігійної організації – порушника.
    Чи може місячний строк для усунення порушень починатися «з дня видання такого припису» (як конкретна релігійна організація у якомусь віддаленому населеному пункті в умовах тривалої відсутності світла, відсутності комунікацій, має дізнатися, що припис виданий і що він стосується саме цієї юридичної особи)? Чи все-таки мало б бути «з дати отримання припису» релігійною організацією?
  5. СТОСОВНО «ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ПОЗОВОМ ЩОДО ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ У РАЗІ НЕВИКОНАННЯ НЕЮ ПРИПИСІВ ЩОДО УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ, ВИЯВЛЕНИХ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПРОВЕДЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ, У ВСТАНОВЛЕНІ СТРОКИ».
    Детальніше зупинимося на питанні законодавчо передбаченого в Україні юридичного механізму припинення релігійної організації як юридичної особи.
    Процедура припинення (саме «припинення», а не «припинення діяльності») релігійної організації здійснюється відповідно до норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». Юридична особа (релігійна організація) є такою, що припинилася, з дня внесення державним реєстратором до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
    Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» містить застарілий термін «припинення діяльності» (який уже давно, або хоча б у запропонованому законопроєкті, потрібно було узгодити із цивільним кодексом та законом про державну реєстрацію юридичних осіб).
    Цивільний кодекс України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачають лише два варіанти припинення / припинення діяльності юридичної особи (релігійної організації):
    1) за рішенням самої релігійної організації (за рішенням уповноваженого органу управління релігійної організації, прийнятим відповідно до її власних настанов);
    2) за рішенням суду (у разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, законодавчих актів України).
    Тобто першим кроком є прийняття судом РІШЕННЯ про припинення юридичної особи (релігійної організації).
    Відповідно до законодавства, РІШЕННЯ про припинення юридичної особи (релігійної організації) має містити відомості про персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), її голову або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), про порядок та строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
    До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
    Другий крок на шляху припинення – державна реєстрація РІШЕННЯ про припинення юридичної особи (релігійної організації). Далі суб’єкт (суд), що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Тобто зобов’язаний здійснити державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи (релігійної організації). З моменту державної реєстрації РІШЕННЯ про припинення, релігійна організація (юридична особа) є такою, що перебуває у процесі припинення. Процес припинення може тривати від 2 місяців (це мінімальний строк) і до декількох років.
    Третій крок (найтриваліший) – виконання передбачених законодавством заходів щодо ліквідації (припинення) юридичної особи. Після державної реєстрації рішення про припинення, комісія з припинення (Ліквідаційна комісія / ліквідатор) релігійної організації здійснює передбачені законодавством заходи щодо ліквідації юридичної особи:
  • заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи;
  • повідомляє учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства;
  • закриває рахунки, відкриті у фінансових установах;
  • вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб;
  • вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється;
  • забезпечує своєчасне надання податковим органам та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку;
  • складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період (до моменту затвердження ліквідаційного балансу);
  • складає (після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами) проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред’явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду;
  • складає (після завершення розрахунків з кредиторами) ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання податковим органам;
  • передає в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам документи, що підлягають обов’язковому зберіганню;
  • забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.
    Четвертий крок (фінальний) – державна реєстрація ПРИПИНЕННЯ релігійної організації (юридичної особи). Важливо, що державну реєстрацію припинення юридичної особи (релігійного центру, релігійного управління) можна провести лише після попереднього припинення усіх заснованих нею юридичних осіб (у т.ч. монастирів, місій, духовних навчальних закладів). Лише з дня внесення державним реєстратором до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи (релігійної організації) вона є такою, що припинилася.
    Станом на 01.01.2021 в України діяло понад 12 тисяч релігійних організацій Української православної Церкви (УПЦ), у т.ч. релігійний центр – 1; релігійні управління – 52; релігійні громади – 12069; монастирі – 215; братства – 34; місії – 17; духовні навчальні заклади – 18. Кількість релігійних організацій УПЦ (МП) в областях України така: Вінницька –1017, Волинська – 590, Дніпропетровська – 652, Донецька – 782, Житомирська – 653, Закарпатська – 670, Запорізька – 384, Івано-Франківська – 33, Київська – 748, Кіровоградська – 295, Луганська –436, Львівська – 70, Миколаївська – 293, Одеська – 606, Полтавська – 499, Рівненська – 612, Сумська – 343, Тернопільська – 96, Харківська – 383, Херсонська – 379, Хмельницька – 947, Черкаська – 569, Чернівецька – 443, Чернігівська – 587, м. Київ – 319 (Разом – 12406).
    Якщо говорити про потенційне застосування норм законопроєкту до УПЦ та припинення 12406 юридичних осіб, то щодо кожної з них потрібно підготувати Висновок релігієзнавчої експертизи, Припис про усунення порушень за результатами релігієзнавчої експертизи, у випадку неусунення порушень – матеріали для суду (позовні заяви, додатки-докази), потрібно забезпечити участь представника органу реєстрації (та/або адвоката) та супровід розгляду справ у судах (першої, апеляційної, касаційної інстанцій), сплатити щодо кожного позову судовий збір (у 2023 році: перша інстанція –2684 грн.; апеляційна скарга на рішення суду – 4026 грн.; касаційна скарга – 5368 грн.). У випадку прийняття судом рішень про припинення – забезпечити та провести державну реєстрацію рішення про припинення юридичних осіб, а відтак, не раніше як після 2-х місяців з дня прийняття рішення суду про припинення, забезпечити державну реєстрацію припинення.
    Окремою темою є режим роботи судів в умовах воєнного стану, постійні відключення електромережі, повідомлення про замінування, сигнали повітряної тривоги, юрисдикція судів із місцезнаходженням, де ведуться активні бойові дії тощо.
    Щодо релігійних організацій, які приймуть рішення про зміну підлеглості (найменування), потрібно здійснити реєстрацію змін до статутів (законом встановлений термін від 1 до 3 місяців), провести державну реєстрацію змін до установчих документів.
    Все це колосальна робота, що потребує значного інституційного та людського ресурсу. Чи є у держави на центральному та обласних рівнях кадровий ресурс державних реєстраторів релігійних організацій, які спроможні будуть забезпечити прийом документів, реєстраційні дії, ведення судових справ, пов’язані з припиненням понад 12 тисяч релігійних організацій?
    Ще одним аспектом, на який потрібно звернути увагу, це відсутність у тексті законопроєкту синхронізації з діючими законодавчими актами України. Якщо ми говоримо про припинення юридичної особи в судовому порядку, то потрібно також подумати про коригування відповідного процесуального законодавства (чітке визначення предметної юрисдикції справ за позовами суб’єкта владних повноважень про припинення релігійної організації; встановлення особливостей провадження у справах за позовами про припинення релігійної організації; підсудність справ про припинення релігійної організації в умовах воєнного стану), про доповнення до Закону України “Про судовий збір” (в частині звільнення від судового збору позивача – органу реєстрації релігійної організації) тощо.
    Отже ухвалюючи закон, треба бути готовим до чисельних судових справ, у тому числі оскаржень Висновку релігієзнавчої експертизи, Припису ДЕСС про порушення, що можуть затягувати процес на роки. Прикладом є справа в Окружному адміністративному суді м.Києва (ОАСК) за позовом від 2019 р. Київської митрополії УПЦ до Міністерства культури України щодо скасування Наказу Мінкультури від 25.01.2019 р. № 37 про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій, які підпадають під дію т.зв. «закону про перейменування». Ухвалою ОАСК від 22.04.2019 р. в рамках «заходів забезпечення позову» тимчасово судом було заборонено здійснювати будь-які реєстраційні дії в ЄДР щодо 266 релігійних організацій УПЦ (всіх, крім релігійних громад; зокрема, щодо релігійного центру, управлінь, монастирів, ДНЗ). На сьогодні суд першої інстанції за майже чотири роки ще не перейшов до стадії розгляду справи по суті, та не прийняв рішення по суті у справі. Попереду ще утворення Київського міського окружного адміністративного суду, якому має бути передана справа, потім – апеляційна та касаційні інстанції.
    Потрібно наголосити, що встановлена Ухвалою ОАСК судова заборона для державних реєстраторів релігійних організацій здійснювати будь-які реєстраційні дії в ЄДР щодо 266 релігійних організацій УПЦ (МП) дійсна і досі, і цей захід забезпечення позову не скасований.
  1. ЧИ НЕ ОТРИМАЄМО МИ КОЛІЗІЇ між чинною статтею 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (у редакції «Закону про перейменування» № 2662-VIII від 20.12.2018), яка ДОПУСКАЄ діяльність релігійних організацій, які афілійовані (і навіть входить до структури, є частиною) із центрами впливу в рф, та оновленою статтею 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (у редакції законопроєкту № 8371), яка НЕ ДОПУСКАЄ діяльність релігійних організацій, які афілійовані із центрами впливу в рф?
    Нагадаємо, що чинною редакцією Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (стаття 12) ДОПУСКАЄТЬСЯ діяльність релігійних організацій, які афілійовані з рф, а саме: «Релігійної організації (об’єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
    Єдине, що вимагається для допуску діяльності – це вказати у назві такої релігійної організації приналежність до релігійного центру в рф: релігійна організація «зобов’язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об’єднання) з можливим додаванням слів “в Україні” та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації».
  2. ЯКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОЧІКУВАТИМЕ НА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПЦ, ЯКІ НЕ ВИКОНАЛИ І ПОНАД ЧОТИРИ РОКИ НЕ ВИКОНУЮТЬ ЧИННІ НОРМИ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО «ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ» ВІД 2019 РОКУ?
    Юридичні наслідки за порушення норми про перейменування містяться у пункті 4 Перехідних та прикінцевих положеннях Закону № 2662-VIII від 20.12.2018: «У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад – дев’яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом … релігійна організація (об’єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об’єднання)».
    Конституційний суд України у своєму рішенні № 4-р/2022 від 27.12.2022 визнав такими, що є конституційними, положення Закону № 2662-VIII від 20.12.2018, дійшовши висновку, що обмеження свободи віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об’єднання в частині обов’язку уточнення назви релігійних організацій є правомірними, а отже – допустимими. Конституційний Суд України стверджує, що приписи Закону № 2662–VIII загалом мають легітимне юридичне підґрунтя, оскільки вони ухвалені в конституційний спосіб, вони визначають правомірну мету, є потрібними для демократичного суспільства та відповідають нагальній суспільній потребі в Україні.
    Міністерства культури України своїм Наказом від 25.01.2019 р. № 37 затвердило релігієзнавчу експертизу щодо встановлення переліку релігійних організацій, які підпадають під дію т.зв. «закону про перейменування» № 2662-VIII від 20.12.2018. До цього переліку увійшло також понад 12 тисяч релігійних організацій УПЦ (серед них більше 90% – це релігійні громади УПЦ), які мали внести відповідні зміни до своїх статутів щодо уточнення назви.
    Як ми уже згадували, Ухвалою ОАСК у квітні 2019 року було встановлено заборону державним реєстраторам юридичних осіб – релігійних організацій здійснювати будь-які реєстраційні дії в ЄДР щодо 266 релігійних організацій УПЦ; ця Ухвала суду не стосувалася релігійних громад УПЦ. Відтак майже 12 тисяч релігійних громад УПЦ до 25 жовтня 2019 року мали виконати приписи «закону про перейменування».
    Не виконавши умов законодавства, після 26 жовтня 2019 року майже 12 тисяч релігійних громад УПЦ порушили вимоги щодо діяльності, установлені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Водночас після 26 жовтня 2019 року статути усіх майже 12 тисяч релігійних громад УПЦ втратили чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.
    Які юридичні наслідки для релігійної організації має «втрата чинності статуту в частині повної офіційної назви»?
    Відповідно до Цивільного кодексу України повним (як і скороченим) буває «найменування», яке складається з «організаційно-правової форми» і «назви». Організаційно-правовою формою є «релігійна організація». Приклад найменування: Релігійна організація «Свято-Троїцька парафія с. Болотниця Талалаївського району Ніжинської єпархії Української православної церкви». Згідно з законом про державну реєстрацію юридичних осіб «найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи». Тобто найменування релігійної організації, яка в статуті не побажала вказувати організаційно-правову форму, може складатися лише з назви (приклад такого найменування: «Свято-Троїцька релігійна громада с. Болотниця Талалаївського району Ніжинської єпархії Української православної церкви»). Відтак найменування і назва таких релігійних громад є одними і тими ж.
    Чи втрата чинності назви на підставі «закону про перейменування» є тотожною втраті чинності найменування? Але відповідно до Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати найменування. А тут виходить релігійна організація – юридична особа із “найменуванням”, яке 26.10.2019 втратило чинність на підставі закону.
    Назви майже 12 тисяч релігійних громад УПЦ не відповідали вимогам закону з моменту затвердження щодо них релігієзнавчої експертизи (оприлюднення результатів і повідомлення таких релігійних організацій) від 25.01.2019 до 25.10.2019, а після 26.10.2019 року назви втратили чинність за законом і це ніяк не відображено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Після 26.10.2019 ми отримали майже 12 тисяч релігійних громад УПЦ із невідомим статусом “юридичної особи з назвою, яка втратила чинність”. Це взагалі щось нове в науці. Що це за утворення – релігійна громада без назви? Така обмежено правоздатна “юридична особа” швидше за все не тільки правочину не може здійснити, а й подати заяву від імені юридичної особи на державну реєстрацію. Від імені якої юридичної особи вона тепер діє? Вона тепер не може використовувати назву, яка є нечинною. У тому числі, напевне, не може подати державному реєстраторові заяви щодо приведення назви у відповідність до вимог закону (таку заяву вона могла подати до 25.10.2019).
    Можна було очікувати, що законопроєкт № 8371 впорядкує ці питання та дасть на них відповіді. Після доповнення абзацу четвертого статті 16 Закону новим пунктом 6, яким розширено випадки припинення діяльності релігійної громади у судовому порядку («у разі виявлення інших порушень вимог щодо створення і діяльності релігійної організації (об’єднання), установлених Конституцією України, цим та іншими законами України»), майже 12 тисяч релігійних громад УПЦ, порушивши встановлені законом вимоги щодо діяльності (не виконавши умов про перейменування), будуть потенційними об’єктами, щодо яких можуть ініціюватися позови до суду про припинення діяльності.
    ВИСНОВКИ
    У законопроєкті обрано шлях не прямої заборони діяльності релігійної організації, афілійованої із центрами впливу в рф, а запропоновано (радше – уточнено) механізм унеможливлення діяльності такої організації, розширивши випадки припинення діяльності релігійної громади у судовому порядку. Ланками такого механізму є: 1) проведення ДЕСС релігієзнавчої експертизи щодо виявлення підлеглості релігійних організацій у канонічних та організаційних питаннях центрам впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться в рф; 2) видання ДЕСС припису щодо усунення порушень, виявлених за результатами проведення релігієзнавчої експертизи; 3) звернення ДЕСС до суду з позовом щодо припинення діяльності релігійної організації, у разі невиконання нею приписів щодо усунення порушень, виявлених за результатами проведення релігієзнавчої експертизи, у встановлені строки.
    Якщо головним інструментом досягнення мети нововведень є припинення релігійної організації-юридичної особи в судовому порядку, то потрібно посилену увагу звернути на синхронізацію законодавчих ініціатив з відповідним процесуальним законодавством (чітко визначити предметну юрисдикцію справ за позовами суб’єкта владних повноважень про припинення релігійної організації; встановити особливості провадження у справах за позовами про припинення релігійної організації; визначити підсудність справ про припинення релігійної організації в умовах воєнного стану), потрібно доповнити Закон України “Про судовий збір” (в частині звільнення від судового збору позивача – органу реєстрації релігійної організації) тощо.
    Законодавча ініціатива не містить норм, які б в умовах триваючої збройної агресії рф пришвидшували недопущення в Україні діяльності певної релігійної організації, афілійованої з рф, і зосереджує фокус своєї уваги саме на тривалих у часі судових процедурах (адже все має бути відповідно до норм міжнародного права у сфері свободи совісті, щоб ніхто не дорікнув з іноземних партнерів). Кожен крок вимагатиме певного часу. Релігієзнавча експертиза та Висновок про афілійованість з рф – оскарження результатів такої експертизи. Видання Припису про порушення – оскарження такого Припису. Висновок ДЕСС, що порушення, висловлені в Приписі, не усунені – оскарження такого висновку. І це ДЕСС ще не зверталася до суду. Звернення ДЕСС до суду щодо припинення юридичної особи – ще пару додаткових років судового процесу в першій, апеляційній та касаційній інстанціях.
    Беручи до уваги, що унеможливлення діяльності релігійних організацій, афілійованих з рф, поширюється на строк до завершення здійснення збройної агресії рф, то такі релігійні організації – порушники мають усі шанси дочекатися завершення війни.

Інститут Держави і Церкви