Митрополит Епіфаній відвідав місто Богуслав, де звершив Божественну літургію у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі. Він відзначив свято перенесення мощей святителя Миколая та побажав єдності української Церкви. Також він відвідав Свято-Троїцький храм та парафію села Хохітва, громади яких приєдналися до Православної Церкви України. Митрополит Епіфаній наголосив на важливості єдності та розбудові церковного життя.

Візит до міста Богуслав та звершення богослужіння у монастирі та храмах

Колись, у відповідь на прославлення народом князя Ярослава Мудрого після його перемоги в черговій битві з кочовиками, благовірний князь відповів: «Богу слава!» і наказав тут збудувати місто-фортецю, яке було назване Богуславом (Богуславлем). Такою є одна з версій походження красивої назви цього гарного міста південної Київщини, яке сьогодні мав нагоду відвідати.

Тут, у день відзначення перенесення мощей святителя i чудотворця Миколая з Мир Лікійських до міста Бар, у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі, разом з місцевим духовенством звершив Божественну літургію з нагоди храмового свята. З численними вірянами за богослужінням також піднесли молитви за всіх воїнів, які захищають Україну, за наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини й мирних жителів.

Вшановуючи сьогодні святителя i чудотворця Миколая, нагадаймо собі, що він є зразком віри, яка втілюється у ділах, зразком любові й милосердя до інших. Він теж колись жив у непростих зовнішніх умовах, але своїм життєвим прикладом святитель спонукає нас ніколи не забувати, що всякий час є принагідним для творення добрих справ.

Також мав нагоду відвідати місцевий Свято-Троїцький храм та парафію села Хохітва, громади яких прийняли рішення долучилися до Православної Церкви України. Подякував громадам за прийняте ними відповідальне рішення і побажав Божої допомоги у важливій справі розбудови парафіяльного життя у родині правдивої автокефальної Української Православної Церкви.

Теперішні випробування війною відкривають очі нашим співгромадянам на важливість єдності, зокрема й церковної. Церква є душею нашого самобутнього народу, тож зараз ми не лише фізично протистоїмо окупантам, але й активно скидаємо російське духовне ярмо, бо стали рівнозначною частиною світового Православʼя, рівноправними серед інших помісних Церков-Сестер. Слава Богу за все!