Україна переживає нову трагедію через війну на Донбасі, яка призвела до втрати багатьох невинних життів, включаючи дітей. Олеся Кица описала трагічну історію малюка, який стоїть серед руїн і не може знайти свій дім, іграшки та спокій. У цей час провокатори війни на Донбасі радіють, коли люди страждають. Наше суспільство повинно надавати допомогу тим, хто постраждав від війни, зокрема дітям. Ми маємо прагнути до миру, розуміння та злагоди, підтримувати ініціативи зниження напруження та залучення до діалогу. Міжнародна спільнота повинна вжити необхідних заходів для вирішення конфлікту та забезпечення дотримання міжнародного права. Важливо пам’ятати, що війна завдає незворотну шкоду нашій країні, тому ми повинні працювати разом, щоб забезпечити мир та процвітання України.

Трагедія війни на Донбасі: співчуття жертвам та виклик до дії

Україна кровоточить і страждає. На Донбасі відбувається війна, яка вже забрала багато невинних життів. Серед них – діти, які змушені відчувати на собі наслідки війни. Одна з таких трагічних історій описана в вірші Олі Киці “Дитинство в руїнах”.

Стоїть малюк в центрі руїн, дивиться на своє оточення, не розуміючи, що сталося з його світом. Він закриває оченята, відчуває рану на своїй личці і підносить рученята до ротика. Весь в бруді та покидьках, малюк не може знайти свій дім, свої іграшки, свій спокій. Замість цього, він став жертвою війни, яка охопила його домівку.

У той же час у Кремлі сатана радіє. Він радіє тому, що війна продовжується, що люди страждають і невинні діти стають жертвами цієї війни. Трагедії на Донбасі не можуть бути забуті, вони будуть закарбовані в історії України назавжди.

Історія малюка, який стоїть в центрі руїн, є історією безкінечної болі та страждань, яку він зазнає на щоденній основі. Його рідні, його друзі, його дитинство – все це стало жертвою війни. І він не єдиний, хто страждає.

У цій ситуації ми повинні пам’ятати про те, що війна завдає незворотну шкоду нашій країні. Ми повинні прагнути до миру, до розуміння, до злагоди. Ми повинні надавати допомогу тим, хто постраждали від війни, особливо дітям, які є найбільш беззахисними.

Важливо також звернути увагу на головних провокаторів війни на Донбасі, які не дозволяють мирно вирішити конфлікт і продовжують розпалювати ненависть та ворожнечу. Міжнародна спільнота повинна вжити необхідних заходів для вирішення цього конфлікту та забезпечити дотримання міжнародного права.

Нехай історія малюка стане нагадуванням про те, що війна ніколи не є рішенням. Ми повинні працювати разом, щоб забезпечити мир та процвітання нашої країни.

Стоїть малюк, закривши оченята,
На личку рана, куртка вся брудна,
До ротика підносить рученята,
А у кремлі! радіє сатана!
Де дівся дім, де іграшки поділись?
Де ліжечко, в якому тихо спав?
Де теплий плед, під ним із татом грілись,
Коли мороз за носика щипав.
Де книжечка із добрими казками?
Машинки, ними грався з дідусем.
А де усе, що так любила мама?
Куди, скажіть, поділося усе? Стоїть малюк, не може зрозуміти,
Що він зробив поганого комусь.
Чому сидять заплаканії діти,
І стогне чийсь згорьований татусь.
Бабуся в крик і падає на землю, Благає всіх:”Рятуйте, поможіть!”
Бо десь отам, у цій руїні темній
Її донька з онуками лежить. Це будуть перші згадки із дитинства:
Руїни, сльози, страх і крик людей.
Навіки закарбується це звірство
У душах всіх скалічених дітей.

Автор: Оля Киця