П’ятий Вселенський Собор, який відбувся у Константинополі у 553 році, розв’язав суперечку щодо вчень трьох давно померлих єпископів, засудивши їхні несторіанські думки. Собор також засудив вчення пресвітера Оригена та єретиків, що не визнавали загального воскресіння мертвих.

Засудження несторіанських вчень та помилок пресвітера Оригена

П’ятий Вселенський Собор (Константинопольський II) був у Константинополі, за святого благовірного царя Юстиніана I (527-565), у 553 році, для розв’язання питання про правовір’я трьох давно померлих єпископів: Феодора Мопсуетського, Феодорита Кірського та Іви Едеського, які ще за часів Третього Вселенського Собору (431; пам’ять 9 вересня) у своїх писаннях висловлювали несторіанські думки. Оскільки Собор Халкідонський (451; пам’ять 16 липня), який засудив монофізитів і звинувачений ними в несторіанстві, не засудив трьох зазначених єпископів (так само, як і Третій Вселенський), то, щоб забрати в євтихіанів привід до звинувачення православних у співчутті несторіанству та прихилити партію, яка єретикетувала, до єднання з послідовниками Халкідонського Собору, святий Юстиніан видав указ, в якому в трьох окремих “розділах” засуджували трьох згаданих єпископів. Але оскільки цей указ не був визнаний усіма представниками Церкви (особливо на Заході і, зокрема, в Африці), то виникла суперечка про “Три глави”. Для вирішення цієї суперечки і був скликаний П’ятий Вселенський Собор.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

На цьому Соборі були присутні 165 єпископів. Папа Вігілій (537-555), який був у Константинополі, відмовився брати участь у Соборі, хоча його тричі запрошували офіційною депутацією від імені присутніх єпископів і самого імператора. Собор відкрився під головуванням святого Євтихія, патріарха Константинопольського (552-565; 577-582). Згідно з імператорським едиктом, справу про “Три глави” було ретельно розглянуто протягом восьми засідань з 4 травня по 2 червня 553 року. Анафема (прокляття) була виголошена на особу і на вчення Феодора Мопсуетського безумовно; але щодо Феодорита та Іви осуд обмежився лише деякими творами, особи ж їхні, як очищені Халкідонським Собором, без сумніву, внаслідок каяття, були пощаджені від анафеми. Необхідність цього заходу була зумовлена тим, що в засуджених творах містилися висловлювання, які давали змогу несторіанам тлумачити на свою користь визначення Халкідонського Собору. Але поблажливість отців Собору в дусі ікономії щодо особисто єпископів Іви і Феодорита розлютила монофізитів проти соборного рішення. Незважаючи на це, імператор повелів оприлюднити соборну постанову, а папу Вігілія як однодумця єретиків покарати відлученням від Церкви. Згодом папа погодився зі спільною думкою отців і підписав соборну ухвалу. Але єпископи Істрії та вся область Аквілейського митрополита понад століття залишалися в розколі.

На Соборі отці розглядали також помилки пресвітера Оригена, знаменитого церковного вчителя III століття. Його вчення про передіснування людських душ було засуджено. Засуджено було також єретиків, які не визнавали загального воскресіння мертвих.

Пресслужба – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія