Митрополит Епіфаній пропонує вгляд у суть страждань через призму віри та відповідальності. Він підкреслює, що вибори людини формують світ страждань та визначають її духовний шлях в умовах воєнної напруги.

Причини страждань та важливість духовного опору в умовах війни та безнадії

Не слід винуватити Бога в усіх бідах і нещастях, які нас спіткають. Не слід дорікати Йому, ніби Він вам «не допомагає» чи «покинув» – це неправда. Бог завжди з нами, Він нам допомагає і сприяє, інакше вже давно не було би ані нас, ані нашої держави, ані, можливо, й загалом людства. Просто багато звичних і буденних для нас речей ми сприймаємо як даність, як таке, що має бути «саме собою», а не як благодіяння Боже щодо нас, не як Його благовоління.

Водночас всі скорботи і печалі цього грішного земного світу – від диявола і його слуг, від людей, які стали на бік зла. Війна, від якої ми страждаємо, має джерелом гріх, а відтак вона є пасткою від диявола і його слуг.

Бог нас не карає, Він ніколи не бажає і тим паче не створює страждань для людей, бо Він наш Творець і Він нас любить. Тому всі людські «печалі, якими б вони не були, – говорить святитель Іоан Золотоустий – заподіюються людьми і відображають негідність тих, ким вони спричиняються». Чим більше нам болить, чим сильніша кривда – тим більш занепалі люди вчиняють ці скорботи, тим менше в них людяності і більше темряви зла.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Чому Бог допускає страждання?

Тому що триває давня боротьба зла проти добра. Бог не порушує свободу волі людини, не присилує і не обманює її. Він дав людству невід’ємний дар свободи. Кожна людина приходить у буття, маючи свободу волі та вибору. Цей дар є основою нашої здатності до любові, бо вона – плід свободи. Водночас наші свобода і право вибору означають також здатність людини обрати замість любові та добра – зло і ненависть. І коли вона це обирає – то не Бог винуватий, а людина.

Тому зло і страждання, які ми бачимо, є плодами використання кимось (чи і нами самими) божественного дару свободи з егоїстичною неправедною метою. Зло не виникає саме собою – у нього є конкретні творці та винуватці, які свою свободу підкорили творенню зла.

В час великих страждань і горя, яких зазнає наш народ через війну, принесену ворогом на українську землю, для багатьох особливою спокусою стають безнадія і відчай. Через них диявол прагне відірвати людину від Бога для того, щоби нею, зневіреною, легше опанувати та її погубити – як вовк, який намагається відбити вівцю від стада, бо коли вона самотня, то швидше стане його здобиччю. Адже коли людина зневірюється, то відкидає надію і віру в Бога, залишається самотня, одинока, розчарована і безсильна.

Святитель Іоан Золотоустий часто у своїх творах звертав увагу на страшну небезпеку для людини піддатися зневірі, печалі, смутку. «Так, печаль – це важка мука для душі, якісь невимовні муки і кари, тяжчі за всякі покарання і муки. І справді, вона, наче смертоносний черв’як, торкається не тільки плоті, але й самої душі, це – міль, що поїдає не тільки кістки, але й розум, постійний кат, який розсікає не ребра, а руйнує навіть силу душі, постійна ніч, безпросвітний морок… Для душі, яка знаходиться в стані печалі, навіть найсвітліша частина дня здається ніччю. Справді, не настільки великою є темрява ночі, наскільки великою є ніч печалі, яка настає не за законами природи, а через затьмарення думок».

Тож ніколи не занепадайте духом! Не піддавайтеся печалям, вони дуже часто – лише наслідок гріховних діянь