Голова Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
Наталія Шевчук
Відкриття виставки пам`яті Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви,
Митрополита Київського і всієї України, Блаженнішого Мефодія в річницю його смерті
Тернопільський обласний краєзнавчий музей
24 лютого 2016 року Божого

Дорогі друзі!

Для чого живе людина? Що спонукає її, — істоту, що від моменту свого народження приречена до смерті — щохвилини боротися за сенс свого існування? Смерть — найстрашніший ворог людини. Але смерть, конечність земного буття — це також найпотужніший стимул у боротьбі проти сліпого фізичного існування; існування що позбавлене смислу. Ми цінуємо час, бо знаємо, що він конечний. І ми намагаємося щось зробити у цьому житті, бо знаємо: боротьба за осягнення та втілення смислу — це єдине, що ми можемо протиставити смерті.

За життя Митрополита Мефодія, ми, — найближче коло його співробітники та друзів, — мали честь працювати разом з ним, допомагаючи Блаженнішому в міру своїх сил та здібностей. Але тільки після смерті Митрополита Мефодія нам стало зрозуміле істинне значення його особистості для Церкви, яку він очолював. Таким чином, смерть одночасно і забрала від нас нашого Друга, і допомогла роздивитися у його постаті риси, які ми досі не бачили.

031-golova-fondu-pamyati-blazhennishogo-mitropolita-mefodiya-predstotelya-uapc-nataliya-shevchuk-2

Українці вважають себе мало не найвдячнішою нацією світу. Але, на жаль, це не так. Україна далеко не завжди буває вдячною до своїх синів. Ми на десятиліття забули про героїв Крут. Ми не спромоглися достойно вшанувати пам’ять першого Київського Патріарха — Святішого Патріарха Мстислава. Ми ніби забули про 20 років з дня упокоєння Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка), що десятиліттями картався у радянських концтаборах… Московський патріархат, який, на жаль досі об’єднує у своєму лоні мільйони православних українців, — досі не молиться за гетьмана Івана Мазепу. І це — не зважаючи на те, що Мазепа будував та відновлював десятки храмів, де служать ці церковні зайди.

Я припускаю, що не усі, далеко не всі, нині зацікавлені у збережені пам’яті про Блаженнішого Митрополита Мефодія. Не лише не зацікавлені, а й бояться. Жива пам’ять про особистості масштабу Владики Мефодія не завжди вигідні нашим недалеким та провінційним сучасникам. Однак запевняю вас: доки живі друзі і найближчі співробітники владики Мефодія, пам’ять про нього житиме та ширитиметься.

Україна перебуває сьогодні у стані неоголошеної війни. Один з аспектів цієї війни — ідеологічний. Нашим ворогам дуже вигідно, аби ми були розпорошені. Вони знають: Україну можна здолати лише тоді, коли вона буде розділена, коли брат протистоятиме братові… Митрополит Мефодій був щирим українським патріотом. І як український патріот він знав: справді незалежна Україна не вигідна нікому, окрім самих українців.

У владики склалася своя система пріоритетів, свої уявлення, свої стосунки з іншими юрисдикціями та конфесіями. Але, визнаючи труднощі у наших стосунках з іншими гілками штучно розділеного Москвою українського православ’я, Блаженніший Митрополит Мефодія завжди казав, що все людське, все мінливе, все пов’язане з обставинами часу — має відійти заради нашої духовної та церковної єдності.

Минув рік з його смерті і ми з вами бачимо, як наша втрата позначилася на житті Української Автокефальної Православної Церкви. «Немає Мефодія — немає УАПЦ». Так говорять прості люди, що з сумом спостерігають за процесами маргіналізації Автокефальної Церкви. Я розумію біль цих людей. Проте я не поділяю їх зневіри. Так, наша Церква сьогодні перебуває у кризі. Але вихід з таких ситуацій завжди є. Потрібно лише усвідомити у чому полягає правдива традиція Автокефальної Церкви та як зберегти та примножити цю традицію у сучасних обставинах.

Перед нами з вами — експозиція, де демонструються особисті речі владики: його рукописи, книжки, облачення. Ми живемо у час віртуального, коли все існуюче ніби існує винятково у просторі інтернету. Але любов та шана досі звикли виражати себе у просторі матеріального. І мене тішить, що у наш час, тут, у Тернополі, на рідній землі владики Мефодія, — відкрито цю, присвячену його пам’яті, експозицію.

Борці за церковну волю України гідні не лише віртуального вшанування. Вони гідні не лише кількох формальних рядків, написаних до певної дати. Не лише щорічної панахиди у храмі… Війна на Сході України ніби вщухла, але не завершена. Сьогодні Тернопільщина прощається ще з двома своїми синам… І так само не завершена нині війна за духовне визволення України з під влади Москви.

Священник Валерій Кудряков був піонером українізації церковного життя. Він міг би піти іншим шляхом і дочекатися високої та комфортної посади у заможній Російській Православній Церкві. Він міг би зайняти вичікувальну позицію і не наражатися на шалений опір системи. Але владика Мефодій не був би собою, коли б ішов за течією. Це була людина особливої харизми та вдачі. Він звик йти навпростець. Найкоротшим, але і найважчим шляхом. Владика Мефодій вмів брати відповідальність на себе, вмів відповіcти за свої слова та дії…

Ця експозиція — не данина формальності. Це — вияв нашої живої любові та шани до людини і церковного ієрарха, який поклад своє життя за Україну та її незалежну Церкву.

Збережемо пам’ять про визначного сина України та виховаємо нові покоління українства у пошані до справи його життя. Вічна память його Блаженству!

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"