Блаженний Нифонт, єпископ Новгородський, відзначався не лише своїм служінням, але й ревністю до православ’я та захистом церковних правил. Його боротьба за віру та правду стала прикладом для нащадків.

Святитель Нифонт жив у Печерському монастирі з великою ревністю до Пресвятої Богородиці

8 квітня – день пам’яті Святителя Нифонта, єпископа Новгородського

Блаженний Нифонт був єпископом Новгородським і не дозволив, щоб митрополит Київський був посвячений без благословення патріарха Константинопольського; перед смертю бачив преподобного Феодосія, який обіцяв йому місце із собою.

Блаженний Нифонт був чорноризцем святого Печерського монастиря за днів ігумена Тимофія і багато наслідував житіє великих преподобних отців, трудячись богоугодне в молитві, пильнуванні, пості та всяких доброчесних подвигах.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Коли ж блаженний Іоанн, єпископ Новгородський, з волі своєї залишив престол, на якому потрудився двадцять років, і, відчуваючи знемогу, відійшов у монастир, тоді блаженний Нифонт, сяючи променями багатьох своїх чеснот і далеким країнам, з волі Божої всіма згідно обраний на єпископський престол Новгорода і посвячений у Києві преосвященним митрополитом Михаїлом.

Насамперед, примножуючи славу Божу, своїм старанням заклав він посеред Новгорода кам’яну церкву Пресвятої Богородиці та Божою поміччю незабаром спорудив її.

Щосили переконував він православних не віддалятися від виконання заповідей Господніх і від переказів і правил Його Церкви, щоб не віддалити себе від вічного життя, а до тих, хто відходить і переступає закон, ставився з обуренням, ясно проповідуючи їм, що вони загинуть за беззаконня своє.

Ревність доброго пастиря довела насамперед подія, коли рятував від порушення правил саму Руську Церкву. Цим найбільше просяяв славою цей наставник православ’я.

Після кончини преосвященного митрополита Київського Михаїла, від якого святий єпископ Нифонт прийняв рукоположення, князь Київський Ізяслав Мстиславич обрав на архієрейський престол Київської митрополії Клима-філософа, чорноризця, вже постриженого в схиму. Князь захотів, щоб його висвятили, не посилаючи на благословення до Вселенського патріарха Константинопольського.

На соборі єпископів Руської Церкви святий Нифонт, єпископ Новгородський, не допустив, щоб самі єпископи руські зважилися висвятити собі митрополита без благословення Вселенського патріарха Константинопольського.

Але князь Ізяслав Мстиславич, не бажаючи бути осоромленим у своєму неправильному бажанні, не послухав блаженного. І за наказом князя Клим був благословенний єпископами-людоугодниками святого Климента, папи Римського, і сів не за правилами на архієрейському престолі Київської митрополії. Клим примушував блаженного Нифонта служити із собою. Але ревнитель православ’я святий Нифонт сказав Климу, що «не погоджувався на твою хіротонію, так і нині не мушу служити з тобою і не поминатиму тебе під час мого служіння, бо ти не поминаєш патріарха, від престолу якого прийняли ми благословення».

Князь Ізяслав через це не пустив блаженного Нифонта в Новгород, на престол його єпископії, а утримав його у Печерському монастирі, як в ув’язненні. Але злоба не здолала чесноти. Блаженний перебував там у великій радості й дякував Богові – і за те, що позбувся престолу заради православ’я, і що повернувся до свого життя зі святими.

Коли ж христолюбивий Георгій Мономахович прийняв Київське князювання, він з великою честю відпустив блаженного на престол у Новгород. Вселенський патріарх Константинограда, почувши про все це про блаженного Нифонта, надіслав йому послання, зараховуючи його до давніх святих отців, які твердо стояли за православ’я.

Через деякий час блаженний Нифонт знову прибув до Києва й очікував прибуття митрополита з Константинополя. Він жив у святому Печерському монастирі з великою ревністю до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців. Незабаром спіткала його там сильна хвороба.

Похворівши тринадцять днів, заснув він із миром у Господі, місяця квітня у 8-й день, у суботу Світлого тижня. І покладено було його тіло з честю в печері преподобного Феодосія.

Молитва за непорушний мир в Україні

Господи Боже наш, Ти Бог Єдиний на небесах і на землі, Ти володієш усіма царствами й народами. В руках Твоїх міцність і сила, й ніхто опиратися Тобі не може. Ти сидиш на херувимах і Тебе безперестанно оспівують серафими, тож що може проти Тебе людина? Приклони, Господи, вухо Твоє й почуй; споглянь очима Твоїми й побач злі наміри ворогів наших. Віримо, що Ти один Милостивий і Сильний, і можеш позбавити нас від рук їхніх. Ти зберіг раба Твого Давида від руки сильного, вкотре показавши, що сила Твоя в немочі звершується, і прийняв журбу серця Езекії, подавши йому продовження років життя. Подай же мир і спокій боголюбивому народові нашому, й не віддай нам за гріхи наші. Бо пам’ятаємо слова Спасителя нашого, Єдинородного Сина Твого й Господа нашого Ісуса Христа: «Всі, хто взяв меч, від меча загинуть». Тож не на зброю нашу, а лише на Тебе надію покладаємо, силу Твою відаючи. Ти твориш чудеса, від Тебе перемога й поразка. Даруй Україні нашій мир глибокий і непорушний, від війни та нашестя супротивників оберігаючи, й усе благе на користь душевну й тілесну подаючи. Бо Ти є Бог милості, Цар миру й Спаситель душ наших, і тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія