Вище неба – небо. Вище неба – зорі, щось легке, прозоре, що не знали ми.

Вище неба – рідні, що пішли за обрій, янголами стали з білили крильми.

Ті, хто нас любили, завжди поряд будуть зірочкою в небі, сонця промінцем.

Пташок співом щирим на зорі розбудять. До щоки торкнуться ніжним вітерцем.

Не вмирає серце, що колись любило. Назавжди для нього зупинився час.

Чуєш, шепіт листя? То тріпочуть крила, що охороняють кожного із нас.

Автор Лідія Мищенко