У Кременецькій академії відбулася Всеукраїнська наукова конференція, де досліджувався вплив Почаївської Лаври на формування української православної ідентичності, зокрема в контексті реіндикації об’єктів віри протягом 1929–1934 років. Організатором конференції була Українська Православна Церква (Православна Церква України), а доповідь викладача Рівненської Духовної Семінарії Андрія Мартинюка розглядає релігійні та юридичні аспекти реіндикації Почаївської лаври.

Дослідження реіндикації Почаївської лаври (1929–1934 років)

У Кременецькій академії 28 вересня 2023 р.Б., провели Всеукраїнську наукову конференцію «Почаївська Лавра та її вплив на формування української православної ідентичності».

Організатором конференції були автокефальна Українська Православна Церква (Православна Церква України).

Київська православна богословська академія, Волинська православна богословська академія, Рівненська духовна Семінарія, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського Національної академії наук України, Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія, Національний університет «Острозька академія», Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник – представили свої доповіді-виступи щодо заявленої теми.

До вашої уваги – доповідь викладача Рівненської Духовної Семінарії
магістра богослов’я
диякона Андрія Мартинюка

ПОЧАЇВСЬКА ЛАВРА ЯК ОБ’ЄКТ КАТОЛИЦЬКОЇ РЕІНДИКАЦІЇ
1929–1934 РОКІВ

Слава Ісусу Христу,
Ваше Високопреосвященство, всечесні отці, дорогі колеги-науковці та всі присутні учасники конференції.


Після закінчення Першої світової війни в католицькому середовищі домінувало вороже ставлення до православ’я. Це ставлення було викликане тим, що у 1795 році після третього розділу Речі Посполитої царський режим насильно впроваджував на цих землях так зване російське політичне православ’я. Відповідно, католики цього не сприймали і не сприймали також те, що велика кількість католицьких храмів перейшла під владу московського патріарха. Відповідно, коли Польська держава відродилася, коли повстала Друга Річ Посполита, католицькі політики, духовенство і населення вимагали провести процес реіндикації, процес перегляду прав власності на будівлі православних храмів. Органи державної влади, з одного боку, були змушені поступитись тиску католицького населення, з іншого боку – враховувати юридичні права православної церкви в Польщі.

НАШ ТЕЛЕГРАМ


У міжвоєнний період у Польщі до моменту врегулювання майнових питань діяли такі законодавчі акти, які мали на меті скоротити розміри нерухомого майна православної церкви в Польщі. Православна церква в Польщі вважала, що вона може претендувати на все нерухоме майно, яким вона володіла до моменту постання Другої Речі Посполитої.
З цим не була згодна Католицька церква, яка хотіла отримати у свою власність конфісковане у період Петроградського царського режиму уніатське майно, частина якого була передана Православній церкві в Польщі. У свою чергу, уряд прагнув перетворити це майно на державну власність і використовувати ці землі для утримання католицького і православного духовенства, а також для утримання військових поселенців в інтересах сільськогосподарської реформи.


У 1919 році Міністерство віросповідань і освіти прийняло розпорядження, згідно з яким храми, які не використовувались регулярно для звершення богослужінь, повинні були стояти закритими, а ключі від них потрібно було здати поліцейській дільниці. Таким чином, значна частина православних храмів була закрита. У період 1919 по 1939 рік у Польській державі пройшло три реіндикаційні хвилі. У 1918–1924 роках Католицька церква перейняла 315 об’єктів, у тому числі 175 колишніх уніатських та 140 католицьких храмів.


Другий період реіндикації розпочався в 1929 році, формальним приводом для поновлення католицьким єпископатом реіндикаційних процесів була постанова Варшавського Верховного Суду про те, що суд припиняє розгляд прохань про повернення втраченого під час поділів у Польщі майна. Католицькі єпископи Віленський – Рональд Яближковський, Луцький – Адольф Шележак, Ірпинський – Зигмунд Лозінський подали 614 позовів проти інститутів, що представляли Польську Автокефальну Православну Церкву. Одночасно було подано 32 позови проти держави і 109 позовів проти державних інститутів та приватних осіб. Єпископи вимагали повернення Католицькій церкві храмів, парафіяльних будівель і земельного майна, які колись були власністю католиків або уніатів. Безліч позовів стосувалося храмів у тих місцевостях, де навіть не проживали католики. Позови вимагали також передачі католикам низки відомих православних монастирів, таких як Почаївська лавра, Жировицька, Ковельська, Кременецька та інші чернечі обителі, а також кафедральні собори в Кам’янці, Луцьку та Пінську. Претензії католицької сторони стосувалися майже третини майна Польської Автокефальної Православної Церкви. Католицьке духовенство пред’явило свої претензії на понад 100 храмів, які були збудовані після 1839 року і ніколи не перебували в юрисдикції Католицької церкви. Оскільки, як зазначалося вище, позови вимагали також передачі католикам і Почаївської лаври тогочасному наміснику Архімандриту Дамаскіну Малюті, довелося активно включитися в боротьбу за права Польської Автокефальної Православної Церкви. Отець Дамаскін організував юридичний захист від нескінчених позовних заяв католиків до польських судів, доводячи споконвічну історичну правову приналежність Свято-Успенської Почаївської лаври Православній церкві.

НАШ ТЕЛЕГРАМ


У виданому з ініціативи Архімандрита Дамаскіна путівнику по Лаврі наводився цілий перелік таких аргументів – як юридично-історичних, так і релігійних. Крім того, з благословення намісника на захист Почаївської лаври було мобілізовано всю православну паству. Ніколи раніше так багато прочан не приходило до Почаївської лаври, як у 1930–1931 роках, пише свідок подій протоієрей Володимир Ковальський. «На Вознесіння 1930 року до Лаври прибуло 48 хресних ходів із загальною кількістю вірян до сорока тисяч (40 000). Ніколи так яскраво не горіли свічки перед іконами в Лаврі, як у цей час, ніби свідчивши про горіння віри в серцях людей. Виготовлені в лаврських майстернях ікони, хоругви, начиння, облачення, хрести, лампади, панікадила і хрестики повністю розкуповувались богомольцями, що прийшли. Щедрість на прикрашання храмів була великою. У Лавру на Богомілля приходило з Галичини багато уніатів і тих, хто прийняв православ’я на Лемківщині. Їх не лякав далекий шлях пішки відстанню у 250–300 км. Восени того ж року в Почаївській лаврі екстрено скликано єпархіальний з’їзд духовенства, який звернувся до уряду Польщі з вимогою призупинити позов про реіндикацію. Було направлено спеціальне звернення до Ліги націй з приводу утисків Православної церкви, що почалися в Польщі. Завдяки неймовірній мобілізації православної пастви і волинського духовенства наміснику разом з братією вдалося відстояти Свято-Успенську Почаївську лавру.

Джерело: Тернопільської Єпархії УПЦ (ПЦУ)