«1974 року у таборі № 36 випав град і ми збирали градини і дихали озоном. Ті, хто віддав своє життя для свободи України, були такими самими градинками і їм я присвятив тоді, у 1974 році цього вірша», Олекса Різників, український письменник, мовознавець, політв’язень

№1603 ОЗОН

Назбираю склянку граду з градопаду,

А він тане і тікає – нема зладу.

Назбираю склянку граду, назбираю

Серед літа, серед липня, серед раю.

На листочки на зелені, на травини

Понизалися градини, мов перлини.

Ці небесні самозванці, нечеканці,

Неболюбці, себегубці, себеданці.

Відчайдушно, занедбавши небезпеку,

Просто в затхлість, у задуху, в спеку, в пекло,

так прозоро-кришталево,так відверто:

просвіжити, проозонити

І вмерти.

Назбираю склянку граду, назбираю,

А він тане і тікає, і стікає,

Він зливається з травою і землею,

Не годиться для оглядин і музею.

5.08.1974 р. Концтабір № 36, Пермщина