Погляд на п’ять років історії Православної Церкви України, починаючи від історичного Об’єднавчого Собору в Святій Софії Київській. Розглядається шлях церкви від апостольських часів до отримання Томосу про автокефалію та її успішне утвердження в сучасному українському суспільстві.

Від історичного Об’єднавчого Собору до переможного зростання: Роздуми після п’яти років подвигу єдності

Дякуємо Богові, що виявив щодо нашого народу особливе піклування і благоволив, аби п՚ять років тому у Святій Софії Київській відбувся історичний Об‘єднавчий Собор, на якому постала єдина автокефальна помісна Українська Православна Церква. Головними підсумками цього Собору були рішення про єдність Церкви, ухвалення її статутних документів та обрання Предстоятеля – Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

Наша Церква хоча формально і є плодом праці Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 р., однак вона виникла не на ньому, а має своє глибоке коріння та історичну і канонічну тяглість. Вона бере початок від апостольського часу, розвивалася впродовж періоду княжої та козацької українських держав, існувала в часи імперського та комуністичного правління, досягнувши свого утвердження, як єдина і автокефальна Помісна Церква вже у відновленій незалежній Україні.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

З канонічної точки зору період розділення українського православ’я завершився у 2018 році завдяки рішенням Вселенського Патріархату та Об’єднавчому Собору, підсумком чого стало отримання Томосу про автокефалію. З того часу Православна Церква України – єдина канонічно сформована православна юрисдикція в Україні.

Нині, через 5 років буття після Об’єднавчого Собору, можемо з упевненістю констатувати: рішення, які на ньому були прийняті, успішно і надійно пройшли рецепцію – і міжнародної спільноти, і Церкви-Матері, інших помісних Церков, а також українського єпископату, духовенства і віруючого народу.

Православна Церква України відбулася й успішно утверджується: адже нині вона є найбільшим релігійним об’єднанням в нашій державі, в першу чергу – за рівнем самоідентифікації з нею наших співгромадян та суспільної довіри, але також і за кількістю громад, які складають нашу єдину духовну родину. Народ підтримує її, бо Православна Церква України – завжди з народом.

Тож нехай Господь і надалі всіх нас благословляє на плідну соборну працю на славу Божу, на благо Церкви й України!