Актуальну ситуацію в УАПЦ коментує Наталія Шевчук

Дізнавшись, що монастир на честь преподобного Серафима Саровського, що у селі Кривець Івано-Франківської області перейшов з УАПЦ до Київського Патріархату, я одразу ж зателефонувала наміснику — архімандриту Максиму, щоби висловити йому та братії свою підтримку, розуміння обставин, які змусили прийняти таке непросте рішення. Прикро, що кращі представники духовенства УАПЦ вимушені залишити рідну Церкву, зберігаючи людську гідність ціною втрати юрисдикції, в якій духовно народжувались і зростали.

Альтернативи об’єднанню немає. І ми, православні віряни України, щоденно молимось за те, щоб церковна єдність була відновлена якнайшвидше. Але, можливо, нам — тверезомислячим вірянам та священству УАПЦ — варто діяти більш згуртовано? Абсолютна більшість нашої Церкви бажає єдності. Спитайте простих вірян: їм подобається, що автокефальних юрисдикцій в Україні є дві: УПЦ Київського Патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква? Проте процеси поєднання штучно гальмуються нашими єпископами і перш за все предстоятелем УАПЦ Митрополитом Макарієм.

Владика Макарій спочатку нібито щиро хотів об’єднання. Принаймні він обійняв посаду Предстоятеля, спекулюючи саме на бажанні простих священиків та вірян мати єдину помісну Церкву. Однак, очоливши УАПЦ, владика Макарій свої погляди докорінно поміняв. Як людина недалека, сільської культури та вдачі, владика Макарій став наполягати на тому, щоб у назві об’єднаної Церкви фігурувало слово «автокефальна». Мовляв, у такому разі об’єднання буде менш принизливим для духовенства УАПЦ. Згодом стало зрозуміло: річ не у назві, а в небажанні вождів УАПЦ об’єднуватися з Київським Патріархатом. Принаймні сьогодні. Принаймні до того часу, як Київський Патріархат очолює 88-річний Святіший Патріарх Філарет. Здавалося би, можна було і не хвилюватися. Бо зрозуміло, що з часом Господь покличе до Себе і Патріарха Філарета, і кожного з нас. Та з плином часу та риторики стало зрозуміло, що позиція УАПЦ стосовно об’єднання усе більше нагадує позицію УПЦ МП стосовно автокефалії: «ніколи і за жодних умов».

Склалася дивна ситуація. Абсолютна більшість вірян та переважна більшість священства прагнуть об’єднання. А кілька єпископів на чолі з Митрополитом Макарієм роблять усе можливе, щоби таке об’єднання заблокувати. Чому? З суто прагматичних, кар’єрних міркувань. Наші владики бояться «загубитися» в Київському патріархаті, бояться, що Патріарх Філарет пригадає їм усі їх слова та вчинки, змусить написати прохання на спокій тощо? Наскільки це реалістично? Не знаю. Скажу по правді, мені важко уявити собі, щоби людина, яка стоїть на Божій дорозі, бажала наприкінці свого життя знеславити себе  особистою помстою. Християнин має вміти пробачати. Інакше усе його християнство — це пустий звук. Але навіть коли уявити, що Святіший Філарет помститься і змусить вийти на спокій з десяток архієреїв УАПЦ. Може, нашим архієреям варто це прийняти з християнським смиренням? Може, їм варто пожертвували власними інтересами заради загальних інтересів Церкви?

Братія монастиря преподобного Серафима Саровського визначилася. Не сумніваюся, що їх приклад наслідуватимуть й інші клірики УАПЦ з числа тих, хто здатен тверезо усвідомити, що нинішня УАПЦ на чолі з Макарієм стрімко поринає «у безодню». Але чи не варто нам, свідомим вірянам та відповідальним священикам, спробувати захистити своє право голосу в рідній Церкві? Митрополити Макарій та Андрій не хочуть нас чути. Але УАПЦ — це не Московський Патріархат, де століттями Церквою керували царі й державні урядники. УАПЦ — Церква соборна та соборноправна. УАПЦ — Церква, яка залежить від своїх вірян та священиків. Церква, де у Статуті закріплено наше право брати участь у виборах єпископів.

То чи не варто нам не залишати УАПЦпоодинці, а спільними зусиллями вимагати скликання позачергового Помісного Собору УАПЦ? Собору, який би мав вирішити два найважливіших на сьогодні питання:

1) обрати нового Предстоятеля, який би мав належну освіту, рівень культури та не був задіяний у аферах з продажем церковного майна;

2) соборно, спільними зусиллями визначити загальноцерковну позицію УАПЦ стосовно об’єднання з Київським Патріархатом.

Потрібно казати людям правду. Якщо ми готові та хочемо об’єднатися з Київським Патріархатом вже сьогодні, то маємо спільно, собором, виробити модель такого поєднання. Модель, яка б гарантувала нашим священикам та владикам можливість безперешкодного служіння в об’єднаній Церкві.

Якщо ж більшість членів собору дійдуть думки, що об’єднання можливе після відходу Патріарха Філарета, то ця позиція також має бути прямо і чесно озвучена. У такому випадку ми маємо чесно сказати своїм братам з Київського Патріархату: ми вже сьогодні молимося за церковну єдність, вже сьогодні готові до співпраці на рівні парафій та єпархій, але пропонуємо не поспішати з остаточним об’єднанням.

Владико Макаріє! Я чимало Вас критикувала. Справедливо або ні — нехай розсудить Бог та історія. Але у глибині душі я вірю, що Ви спроможні до шляхетного кроку: не чекати, доки УАПЦ під Вашим керівництвом остаточно розвалиться, а добровільно піти з посади Предстоятеля.

Дорогі владики! Не улещуйте владику Макарія! Не переконуйте його, що УАПЦ не переживе нового Помісного собору та нового Предстоятеля. Не чекайте, доки ви усі лишитесь генералами без війська, доки від вас піде більшість священиків та парафій.

Врятуйте УАПЦ. Збережіть її історію та традиції для майбутньої єдиної Помісної Православної Церкви України.

 

Голова Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Мефодія

вірна УАПЦ

Наталія Шевчук