Стаття розповідає про історію Вишгородської (Володимирської) ікони Божої Матері, яка здобула шану та велич завдяки своїм чудотворним властивостям та важливій ролі в історії православ’я. Вона розкривається від моменту подарування Константинопольським патріархатом київським християнам до її перенесення до москви, а також відтворює історичні події, пов’язані з її зникненням.

Подарунок від Константинополя: історія та шлях ікони

Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері є однією з найдавніших та найшанованіших православних ікон. Подарована Константинопольським патріархатом київським християнам, вона має багату і вражаючу історію. Близько 1130 року ікона була привезена в м. Київ. Встановлена в м. Вишгороді, де знаходилася заміська великокнязівська резиденція, в церкві Дівочого монастиря. Ікона зажила слави чудотворної, стала місцем масового паломництва.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Згідно з переказами, ікона була написана євангелістом Лукою у місті Єрусалимі та подарована Константинопольським патріархом Лукою Хризовергом князю Київському Мстиславу I Володимировичу (або як його називали – Мстислав Великий). Незадовго по смерті церква зарахувала його до лику святих. І тому, повертаючись до історії ікони Богородиці, цілком логічно, що саме такому славному володарю передали з Константинополя безцінний образ.

За іншим припущенням, ікону Божої Матері доставили на початку 12-го століття як придане княжні з роду Мономаховичів, що вийшла заміж за меншого сина імператора Олексія Комнина – Ісака.  Деякий час ікона була у Києві, а потім її помістили у Дівочому монастирі Вишгорода. Ймовірно, у 1136-му за князювання Ярополка Володимировича. Відтоді й називають її Вишгородською Богоматір’ю.

За іншою версією її отримав Юрій Володимирович Долгорукий. До речі, із Юрієм Долгоруким насправді все було зовсім інакше. З подачі шовіністичних російсько-імперських істориків його здебільшого знають як засновника Москви. І, вочевидь, через це замовчують, що державником суздальський князь виявився нікчемним. Ідея фікс всього його життя полягала у здобутті Києва. Суздальський князь невтомно намагався загарбати столицю Русі, за що літописці охрестили його Довгоруким. Княжа мрія збулася аж 1156 року. Але ненадовго. Великим київським князем Юрій пробув два роки і помер насильницькою смертю (його отруїли). Кияни, дізнавшись про кончину нелюбого правителя, погромили князівські хороми і «всіх суздальців із безчестям вигнали з міста».

У 1155-му володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський, син Юрія Долгорукого, викрав ікону та перевіз у Володимир-на-Клязмі. Про це в «Історії України-Руси» пише Михайло Грушевський: «Він (Андрій Боголюбський) виріс на Поволжі, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична. Він потайки від батька (Юрія Долгорукого) втік з Вишгорода у 1155 році до Суздаля, забравши з собою Вишгородську ікону Божої Матері, привезену з Візантії… Андрій хотів знищити, принизити Київ, і бути сеньйором руських земель у своїм Володимирі. Він умисно руйнує Київ, і підірвавши тим його престиж, хоче надалі розпоряжати ним зі своїх ростово-суздальських країв, передаючи його підручним, другорядним князям. Се, правдоподібно, в результаті викликало б нові замішання, нові руїни Києва, але смерть заскочила Андрія і не дала розвинути йому свого плану до останку». Відтоді Вишгородську ікону Божої Матері почали називати Володимирською.

Що цікаво, хоча більшість дослідників ікони вважають, що Вишгородську реліквію створили візантійські майстри, проте часом висловлюють припущення щодо її руського походження. З-поміж версій існує й така, що образ написано в м. Києві, його можливим автором є Алімпій Печерський.

Починаючи з 1155-го ікона викрадена й вивезена Андрієм Боголюбським (за літописом, «таємно від батька») у Суздальську землю, де поміщена в новозведеній церкві Різдва Пресвятої Богородиці в с. Боголюбово. Після перенесення Боголюбським своєї столиці з м. Суздаля до м. Володимира-над-Клязьмою туди ж перенесено й ікону (1160). Поміщено в новозбудованій кам’яній церкві Успіння Пресвятої Богородиці (див. Успенський собор у Владимирі), прикрашено масивним коштовним окладом із золота, срібла і перлин (не зберігся). Відтоді за образом закріпилася назва Володимирської ікони Богоматері.

У 1395 році ікона тимчасово була перевезена до Москви з метою захисту від навали Тамерлана, а згодом остаточно перенесена до цього міста.

Після Жовтневого перевороту 1917 року, ікона була конфіскована більшовицькою владою і передана до Третьяковської галереї. Проте в 1999 році вона була передана Російській православній церкві та розміщена в храмі Святителя Миколи в Толмачах.

Київська святиня, викрадена і привласнена Московським князівством, стала за століття одним із найсакральніших символів російської історії. Перед іконою відбувалися коронації та вінчання російських імператорів, вибори патріархів, інші урочисті державні й церковні церемонії.

Від 16 ст. образ фігурує як важливий символ політичних міфів, що пов’язували Москву з домонгольською Руссю та позиціонували її новим центром християнства після занепаду Риму й Візантії — спочатку для підтримки імперських амбіцій Івана IV Грозного, пізніше — династії Романових.

Іконі було надано значення національної святині Росії, заступниці від ворожих навал; а на її честь встановлено три церковні свята, безпосередньо пов’язаних із московською історією: 3 червня (21 травня за юліанським календарем) — у пам’ять про порятунок м. Москви від татарського нашестя під проводом хана Мехмеда II Ґерая в 1521; 6 липня (23 червня) — від хана Ахмата в 1480; 8 вересня (26 серпня) — на честь зустрічі (Стрітення) ікони московитами при її перенесенні з м. Володимира-над-Клязьмою та порятунок від Тамерлана в 1395.

Православна церква України згідно з рішенням Священного синоду від 21.08.2020 вилучила з церковного календаря зазначені 3 дні свят та встановила святкування на честь Вишгородської ікони Божої Матері в день пам’яті святого благовірного великого князя Київського Мстислава Володимировича — 28 квітня (15 квітня за юліанським календарем).

Поряд зі спростуванням радянської й російської історіографії Давньої Русі й шовіністичної політичної міфології та ідеології РФ українські церковні й наукові кола щочастіше закликають до повернення давньоруської святині в Україну.

Історія ікони є свідченням про її велич та важливість у віровченні православних християн, а також про шлях, який вона пройшла протягом віків.

Молитва до Вишгородської ікони Божої Матері

До кого вдамося, Владичице? До кого припадемо у скорботі нашій, якщо не до Тебе, Царице Небесна? Хто плач наш і зітхання прийме, якщо не Ти, Пренепорочна, Надіє християн і Пристановище нам, грішним? Хто перевершить Тебе у милості?

Прихили слух Твій до нас, Владичице, Мати Бога нашого, і не відкинь тих, хто потребує допомоги Твоєї: почуй стогін наш, підкріпи нас, грішних, врозуми і навчи, Царице Небесна, і не відступи від нас, рабів Твоїх, Владичице, за нарікання наше, але будь нам Матір’ю й Заступницею, і передай нас милостивому покрову Сина Твого.

Влаштуй нашу долю, як Сама зволиш, і приведи нас, грішних, до тихого й мирного життя, щоб, оплакуючи гріхи наші, ми раділи з Тобою завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія