21 листопада в Тернополі архієпископ Тихон (Петранюк) очолив молитву за полеглих Героїв Небесної Сотні. Але його минуле – це історія обвинувачень у кримінальному правопорушенні та заборони до священнослужіння. Чому Церква та правоохоронні органи закривають очі на такі випадки, і чи має право така людина очолювати молитовні заходи?

Кримінальна біографія Тараса Петранюка кидає тінь на пам’ять полеглих Героїв та відповідальність Церкви й держави

21 листопада 2024 року в Тернополі відбулася спільна молитва за полеглих Героїв Небесної Сотні та всіх, хто віддав життя за незалежність України.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Молитву на площі Героїв Євромайдану біля монументу Небесної Сотні очолив архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон (у світі – Петранюк Тарас Іванович).

Здавалося б, що може бути більш святим, ніж молитва за наших Героїв? Але чи справедливо, щоб її очолювала людина зі зганьбленою репутацією?

Темні сторінки біографії Петранюка

З відкритих джерел відомо, що Тарас Петранюк у 2014 році, в найважчий період для України – під час Революції Гідності – перебував під обвинуваченням у кримінальному правопорушенні.

Тихона-Петранюка було заборонено до священнослужіння, а згодом випущено під заставу. Тоді, коли український народ проливав кров за свободу, він опинився в судових залах, а не на Майдані чи серед тих, хто підтримував боротьбу за гідність і справедливість.

Чому така людина залишається в Церкві?

З канонічної точки зору, священнослужитель із такою біографією не має права продовжувати своє служіння. Ряса не повинна бути прикриттям для шахраїв чи злочинців. Це є грубим порушенням принципів Церкви та ганьбою для всього духовенства.

З людської точки зору, це зневага до пам’яті полеглих Героїв. Чи можна довіряти молитви тим, хто сам несе тягар злочинів і не визнав своєї провини?

Відповідальність Церкви та правоохоронних органів

Бездіяльність як Церкви, так і правоохоронних органів у цьому випадку викликає обурення. Як так сталося, що людина з подібним минулим досі займає високий сан? Чому правоохоронці дозволили уникнути відповідальності, а Церква не тільки не відсторонила його, але й підвищила?

Молитва чи публічне знущання?

Такі особи, як Петранюк, перетворюють святі релігійні події на фарс. Це не молитва за Героїв, а знущання над їхньою пам’яттю. Люди, які втратили своїх рідних у боротьбі за Україну, заслуговують на щирі молитви від чистих і праведних сердець, а не на обряд, очолюваний тими, хто втілює все, проти чого вони боролися.

Українське суспільство має засуджувати такі випадки. Ми не можемо дозволити, щоб пам’ять наших Героїв ганьбили люди, для яких ряса стала лише маскою. Настав час вимагати відповідальності від Церкви та держави.

Честь і пам’ять Героям! Ганьба тим, хто не має ні честі, ні совісті та кидає тінь на пам’ять полеглих за Свободу і Незалежність України…

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія