Неочікувана поява єпископа Команського Михаїла у ВАКС спричинила масштабний скандал і поставила під сумнів нейтральність Вселенського Патріархату.

Особиста ініціатива чи свідоме втручання у політичний процес?

Неочікуваний прихід єпископа Команського Михаїла (Аніщенка) до Вищого антикорупційного суду, де він намагався взяти на поруки Олексія Чернишова, викликав потужну хвилю обговорень. Подія, що мала вигляд приватної ініціативи, переросла у масштабну суспільну дискусію про межі дозволеного для церковних представників Вселенського Патріархату в Україні.

За словами екзарха, він не мав ані політичних мотивів, ані будь-яких політизованих інтенцій. Його дії – традиційний підхід Вселенської Церкви, яка послідовно виступає відповідальним партнером у співпраці з політиками та чиновниками, враховуючи позитивний досвід співпраці з ними. ЩО? СЕРЙОЗНО?

НАШ ТЕЛЕГРАМ

«Кожна дія має наслідки. Особливо — коли її здійснює не просто церковний ієрарх, а представник Вселенського Патріарха в Україні. І якщо хтось думав, що поява єпископа Команського Михаїла (Аніщенка) у Вищому антикорупційному суді мине без резонансу, то він недооцінив силу випадково кинутої в політичну воду церковної гальки. Бо хвилі пішли. І — дуже далекі.

Ще до того, як суд ухвалив рішення відправити колишнього віце-прем’єра Олексія Чернишова під варту із заставою у 51,6 млн грн, спостерігачів неабияк здивував список тих, хто хотів узяти його на поруки. Серед них — людина, яку найменше очікували побачити у коридорах антикорупційної юстиції – це екзарх Вселенського Патріарха в Україні, єпископ Команський Михаїл Аніщенко.

У церковному середовищі це сприйняли не просто як подію. Це сприйняли як грім серед ясного неба. Причина проста: вперше офіційний представник Константинополя власноруч втягнув ставропігію у політично-корупційний контекст. У коментарях до ВВС, LB.ua та «Релігія в Україні» екзарх пояснював:

— «Мене попросили помічники Чернишова».

— «Я не маю власного інтересу».

— «Перетинався з ним, знаю як хорошу людину».

— «Благословення не мав».

Фрази, що звучали б як тривіальна виправдовувальна риторика, якби не одна річ: екзарх Вселенського Патріарха не може бути нейтралітетом, коли сам приходить в антикорупційний суд просити за політика, підозрюваного у корупції в час війни.

І найголовніше: Михайло Олексійович визнав, що робив це без благословення свого Патріарха. У церковній мові це означає: власна ініціатива → власна відповідальність → власні хвилі у воді.

Експерти з релігієзнавства відреагували блискавично:

— «Це пряме втягування місії Вселенського патріарха у політичні інтриги».

— «Такі дії кидають тінь на ставропігію та її безсторонність».

— «Представник Константинополя не має з’являтися у корупційних справах».

Пресслужба Фанару вже пообіцяла офіційний коментар і підкреслила, що це була виключно особиста ініціатива екзарха. Для церковної дипломатії така формула — це майже «жовта картка».

Свою позицію в дискусії щодо ганебного вчинку єпископа Михаїла висловила і голова Громадської організації «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталія Шевчук

«Хвилі від цього «подвигу» вже розійшлися так далеко, що обговорюють його навіть ті, хто не цікавиться церковною політикою. І всі вони запитують одне: «А що це було?».

Поява екзарха Вселенського Патріархату у Вищому антикорупційному суді — це не питання дружби і не питання «особистої ініціативи».

Це питання межі допустимого для людини, яка офіційно представляє Вселенського Патріарха в Україні. І ця межа була грубо й демонстративно порушена.

Суспільство має право знати: представник Константинополя свідомо зайшов у політичний процес, який не має жодного стосунку ні до Церкви, ні до духовної місії. І зробив це без благословення Його Всесвятості!

Це не просто канонічна помилка — це вчинок, що створює прецедент для всієї місії.

Я знаю владику Михаїла не за фотографіями і не з офіційних звітів. Я знаю його як людину, яка вже багато років демонструє сумнівну модель поведінки, набагато ближчу до приватного богемного способу життя, ніж до церковного служіння. Мене завжди вражало його демонстративне дистанціювання від українського контексту — не тільки в словах, але й у дрібницях, у жестах, у стилі поведінки.

Проблема не в одному поході в суд. Проблема в тому, що це — логічне продовження стилю життя, який уже давно викликає більше питань аніж відповідей. І так, у середовищі, яке екзарх формує навколо себе, — достатньо характерних «нетрадиційних особливостей», щоб ставити питання про те, наскільки це оточення сприяє його духовній тверезості та об’єктивності.

Це не оцінка людини. Це оцінка ризиків, які давно накопичилися, але до сьогодні залишалися непоміченими широкою громадськістю. Я бачу ці ризики не теоретично. П’ятнадцять років мого життя пройшли в стінах святої Андріївської церкви поруч із Блаженнійшим Митрополитом Мефодієм, Предстоятелем УАПЦ. Я знаю, що таке церковна відповідальність. Я знаю, як виглядає служіння, яке не шукає комфорту й не вибудовує «особистих кіл». І на цьому тлі те, що ми бачимо сьогодні в Андріївській, виглядає анти-моделлю церковного служіння.

Поведінка екзарха в суді — це не окремий епізод. Це логічний наслідок тривалої тенденції. Поведінка екзарха давно викликає подив: представник Вселенського Патріархату уникає вбрання та атрибутів, якими традиційно позначають своє служіння православні ієрархи, екзарх, не зважаючи на походження з Волині, часто демонструє упереджене ставлення до всього українського, яке важко назвати бодай стриманим. Ідеться не лише про людей чи ментальність — навіть українська погода, здається, не входить до кола його симпатій.

Сьогодні постає інше питання: якщо екзарх відмовляє у звершенні панахиди за українського митрополита, мотивуючи це «відсутністю благословення Вселенського Патріарха Варфоломія», але водночас без жодного благословення йде до антикорупційного суду за фігуранта корупційної справи — це вже не помилка. Це усвідомлений вибір пріоритетів.

Я не маю інтересу в цій історії. Але я маю обов’язок: сказати прямо, що така поведінка ієрарха Матері-Церкви завдає шкоди не мені, не Андріївській церкві, не Україні — а довірі до Вселенського Патріархату в Україні. Це не емоція. Це холодна констатація факту…»

НЕ КРАПКА

Суд не задовольнив ні прохання Савченка, ні прохання єпископа Михаїла. Чернишов отримав арешт із заставою. А от історія з екзархом — отримала окреме життя. І, схоже, надовго. Бо якщо кидаєш камінь у воду — не дивуйся хвилям.

ЦЕРКВА НЕ МАЄ СТАВАТИ ТЛОМ У КОРУПЦІЙНИХ СЮЖЕТАХ

Вселенський Патріархат завжди був символом чесності та духовної рівноваги. І саме тому особисті ініціативи екзархів у корупційних процесах — це не просто помилки. Це загроза довірі.

А довіра, на відміну від каменя, якщо впаде у воду — назад не повертається.

Пресслужба Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія