Христос посеред нас! І є і буде!

Війна. Як важко примиритися з фактом її існування в ці сні серпневі дні.

Сяє сонце, стоять  тихі вечори, всі зайняті своїми повсякденними справами.  А в цей час на сході нашої країни стріляють , там вбивають, там гинуть люди. Міста лежать в руїнах, залишають свої будинки біженці, страждають полонені…

Війна стала страшним одкровенням для України. Відомо, що на самому початку збройного протистояння в більшості бійців українських військових частин, розташованих у Криму, існувало психологічне табу. Вони не могли вистрілити, не могли натиснути на курок, знаючи, що перед ними їхні сусіди – люди, Які сповідують з ними одну й ту саму християнську віру і говорять зрозумілою їм мовою…

Минув час. Полягли в бою товариші по зброї. Оголило свою сутність поняття гібридної війни, І наші солдати стали стріляти у відповідь, розуміючи, що іншого способу захистити свою землю та країну від насильства і крові в них просто немає…

Як правильно визначити формат збройного конфлікту на сході України? З чим ми маємо справу? З громадянською  війною? Або ж, враховуючи факт військової підтримки сепаратистів з боку сусідньої держави, ми маємо визнати, що наші війська відбивають напад зовнішнього агресора?

На початку протистояння  в багатьох храмах підносилася молитва про припинення «міжусобної брані». А останнім часом серед православних християн набула поширення інша молитва: « Збережи нас Господи, від руки грішника, від людей неправедних визволи нас;  заборони чужинцям, що прагнуть війни…».

Як же складно вимовити вже саме слово: «війна». І, Як не хочеться признатися собі, що у твій дім, у твою у твою країну прийшло це страшне горе! Слово «конфлікт» (навіть зі страхітливим додатком «збройний») дозволяє нам зберігати певну дистанцію, роблячи вигляд, що все, що діється, безпосередньо нас не стосується…

Жах війни – в її загальному характері. Під час Другої світової ніхто не говорив про представників гітлерівського режиму. У вжитку були інші, більш узагальнюючі  і страшні слова… Для народів СРСР слова «німці» і «фашисти» були синонімами, а в очах німців кожен радянський солдат був «росіянином» і «комуністом».

Будь Яке узагальнення таїть у собі неправду. Але нема нічого страшнішого, ніж узагальнення під час війни, коли люди починають масово мислити категоріями «свої» і «вороги», не зважаючи за останніми навіть права, яким, без сумніву, їх наділив Сам Бог, – права на життя.

« якщо вам доведеться зі зброєю в руках захищати свою землю, то постарайтеся зробити це так, що б у вашому серці не було місця для ненависті до російського народу», – повчав перед смертю своїх синів один православний священик. Це було наприкінці квітня, і тоді його прохання для багатьох пролунало трохи дивно. Минуло чотири місяці, і один з його синів, узявши до рук зброю, записався в один із добровольчих батальйонів….

І тепер перед ним стоїть завдання: захистити свою Батьківщину від зовнішньої агресії, але, як заповів покійний батько-священик, зробити це так, щоб у серце не проник дух ненависті.

Воювати без ненависті в серці – завдання надскладне, але тільки таке ставлення до війни можна вважати християнським. Святе Письмо чітко визначає, звідки походить зло.

Від серця виходять злі помисли, – говорить Спаситель, – вбивства, перелюбства, любодіяння, кражі, лжесвідчення, хула (Мф. 15:19). Серце людини – серцевина її існування, те місце,  де гніздиться її свобода і здійснюється її вільний вибір. Тому вимога воювати, зберігаючи серце від ненависті – не що інше, як вимога воювати, мінімізуючи зло.

Природа війни – ненависть. Адже будь-яка війна – це зовнішній, фізичний, прояв одного з головних людських гріхів. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його (Бут. 4:8), – описує Книга Буття перше в історії людства вбивство. Відтоді було безліч вбивства і воєн. Але щоразу, коли повставала людина на людину і народ на народ, вони приходили до цього шляхом Каїна: не впоравшись із гріхом і відкривши своє серце для духу ненависті.

Війни бувають різні, святі отці чітко відрізняли війни справедливі та оборонні від воєн наступальних та завойовницьких. Так, на думку учня святителя Іоанна Златоуста преподобного Ісидора Пелусіота, причиною більшості воєн є злочинне бажання чужої власності.

Разом із тим преподобний Ісидор розділяє війни на аморальні й етично виправдані. Не всі, хто бере участь у війні, вважав преподобний, заслуговують осуду за вчинення беззаконня. «Тим же, хто вершить помсту помірковано, не слід докоряти, бо вони роблять справу законну».

Поза всяким сумнівом , війна, яка прийшла сьогодні на нашу землю, є для українського народу війною оборонною. Українські солдати не воюють на території інших країн: вони захищають свою землю і цілісність своєї держави. «Навіщо ви прийшли на нашу землю?» – часто питають українських військовослужбовців по-сепаратистськи налаштовані мешканці Донбасу. І хоча Донбас ніколи не був окремою державою, їхні почуття можна якось зрозуміти. Адже ці люди народилися і виросли на цій землі…

Але як зрозуміти тих, хто зі зброєю в руках прийшов на нашу землю? Як виправдати людину, яка намагається насильно відірвати від України частину її території? Як виправдати перед Богом здійснені в ім. я геополітичних інтересів і цінностей вбивства та насильства?

Тут доречно згадати слова святителя Філарета (Дроздова): « Війна – страшна річ для тих, хто вдається до неї без потреби , без правди, з жагою корисливості або переваги, що перетворилася на жагу крові. На них лежить тяжка відповідальність за кров та біди своїх і чужих. Але війна – священна справа для тих, хто приймає її як потребу – на захист правди, віри, батьківщини» (Вибрані праці, листи, спогади).

Українські воїни захищають свою землю. І це робить їхню справу морально виправданою. Однак це автоматично не звільняє нас від відповідальності за свої вчинки та почуття. Ми повинні захищатися, але не ненавидіти. Ми повинні відстоювати територіальну цілісність своєї країни, але у нас нема права  на множення зла.

Війна ставить нас перед кількома викликами.

Перший із них – це виклик дієвої любові до ближніх. Адже, беручи в руки зброю, християнин робить це з любові, щоб таким чином захистити свій народ від зовнішньої агресії, виконуючи заповідь Самого Спасителя: немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13).

Наступний виклик  – вберегти своє серце від духу ненависті. Роблячи добру справу, не можна дозволити собі, щоб у наш розум і почуття проникли ненависть і злоба.

Помста – один із глибинних механізмів нашої психіки, який вимагає, щоб зло було не тільки зупинене, а й адекватним чином покаране.  «Око за око, зуб за зуб» – багато людей люблять цитувати відомий фрагмент із Книги Левит, забуваючи, що це встановлення свого часу мало на меті не тільки покарання, а й також обмеження відплати…

Де межі дозволеної відплати під час війни? Це складне моральне питання! Але ясно одне: бажаючи зберегти свою душу на життя вічне, ми не маємо права множити зло і творити справи беззаконня, навіть якщо так робить агресор.

Катування і приниження полонених, образа і ненависть … Навіть якщо так чинять із нашими бійцями в цій страшній війні наші противники, до цього не повинні вдаватися українські воїни. Адже ми маємо пам`ятати: щоразу, як здійснюємо беззаконня, від нас і нашої справи відвертається Господь, в якому єдина наша надія на порятунок і перемогу.

Нарешті, третій з глобальних викликів війни – це виклик довіри до Бога… Війна – це завжди насильство і зло, і наше моральне почуття тут може на якусь мить засумніватися в Божих всезнанні і всемогутності.

«Господи, де Ти?» – зверталися під час воєн люди до Бога протягом всієї історії. – Де Твоє милосердя? Де Твоє провидіння і благодатна допомога? Чому Ти не зупиниш зло? Чому зараз же, негайно, не покладеш межу насильству і стражданням?».

У вас і волосся на голові все пораховане, – передає слова Христа Євангеліє від Луки, яке ми чули сьогодні за Літургією (Лк. 12:7). Але як зіставити ці слова Господа з тими обставинами, які відкриваються нам сьогодні? Як не втратити віри в милосердя і всемогутність Бога, осягаючи всю несправедливість і біль війни?

Християнське віровчення чітко свідчить, що війна є наслідком гріха, отже, відповідальність за неї несе не милосердний і людинолюбний Бог, а людина, яка відкриває своє серце для ненависті і злоби.

Але чого варті ці слова без реальної довіри нашої душі до Бога?

Людина створена за образом Бога і тому має свободу самовизначення в добрі і злі. Але як же складно нам прийняти цей мученицький вінок свободи! як складно стояти у свободі! як складно кожну мить свого життя пам`ятати про те, що ми особисто відповідальні і за свої власні вчинки, і за той світ, в якому живемо!

Довіритися Богові під час війни складно як для солдата, котрий тримає в руках зброю, але одночасно сам наражається на смертельну небезпеку, так і для беззбройного, котрий будь-якої миті може зазнати насильства з боку воюючих. Але згадаємо слова Спасителя: кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більш зробити не можуть; але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто, вбивши, може вкинути в геєну: так, кажу вам, того бійтеся (Лк. 12:4-5).

Ким би важким не був нинішній час для нас і нашої країни, не забуватимемо: це життя – тільки врата до життя вічного, і кожну його мить треба прожити так, щоб, зустрівшись із нами лицем до лиця після нашої смерті, Господь вивив у нашому серці справжнє бажання правди і богоспілкування, і відкрив перед нами врата в Царство Небесне, Царство Любові.

Христос Спаситель нехай перебуває з усіма нами, зміцнюючи кожного з нас у своєму служінні Богові та нашій Батьківщині.

Христос посеред нас! І є, і буде!        

ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ!

 

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"

Translate »