Всеправославний Собор завершився. І українське питання, як відомо, на ньому не розглядалося. Не виносилося на розгляд Собору й інше важливе для України питання. А саме, процедура проголошення автокефалії (з якої ще на рівні погодження соборних документів не змогли знайти консенсусного рішення Константинополь та церковна Москва). Однак той факт, що українське церковне питання не розглядалося на Соборі, ще не означає, що Константинополь погодився з тим, що улікування церковного розділення в Україні є виключною канонічною прерогативою Руської Православної Церкви. В українському експертному середовищі поширена думка, що після завершення Собору на Криті Константинополь може повернутися до розгляду церковної кризи в Україні, виступивши ініціатором примирення та відновлення церковної єдності. Однак, які саме моделі канонічного урегулювання може запропонувати Фанар? Відповідь на це питання частково міститься у історичній площині, тобто у аналізі досьогоднішніх українських ініціатив Константинополю.

В тій або іншій формі участь Константинополя у розв’язанні сучасної канонічної кризи, триває з початку 90-х років минулого століття.

Продовжити читати . . .