Сьогодні свято Стрітення. Слов’янське слово Стрітення означає “зустріч”. Зустрічається старе і нове. Вічне Богонемовля Ісус і старий заповіт в особі старця Симеона. Зустрічається стара і нова благодать. В кінці-кінців зустрічається старий і немовля. Зворушливе видовище спостерігати за онуками і людьми похилого віку. Вони, немов посвячені в одну і ту ж таємницю, прекрасно розуміючи один одного. І нікому не буває так добре зі старими, як маленьким дітям, невиразно незрозумілими перші слова. Така ж приблизно поетична картина відбулася в Єрусалимі на сороковий день після Різдва Христового.

У храмі сорокаденне Немовля, Владика неба і землі з благодатним захопленням і великою радістю зустрілись зі старцем Симеоном та пророчицею Анною. Святий Симеон на схилі віку вимовляє дивні слова, які св. Церква щодня повторює за вечірнім богослужінням при заході дня: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм із миром: бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів…». Продовжуючи потім своє пророцтво, праведний старець звернувся до Діви Марії і, вказавши Їй на Немовля, сказав: «Се, лежить цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій меч душу прошиє – щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2; 35,36). Ці слова означали, що про Нього йтимуть суперечки і міркування, що багато хто знайде в Ньому для себе повстання і порятунок, а багато – спокусу і загибель, як об камінь розіб’ють свої думки і зусилля, так і не пізнавши в Ньому Бога.

Вустами старця Симеона: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» – сказало останнє слово старозавітне людство. Починається новий час, виконуються пророцтва Симеона.

У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язані з народженням в сім’ї дитини.

По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очисну жертву. У неї входила жертва – однорічне ягня, і жертва на відпущення гріхів – голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило «дві горлиці або два пташеня голубиних».

По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Моісеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.

І ось, Марія і Йосип прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З немовлям на руках, вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали дві голубки. Пречиста Діва вирішила принести жертву з смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Ісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.

Читати далі