Слово до студенства, священства та вірних Автокефальної Церкви – Предстоятеля УАПЦ (2000-2015) ректора Кирило-Мефодіївської Тернопільської Духовної Семінарії та Академії Української Автокефальної Православної Церкви Блаженнішого МЕФОДІЯ (Кудрякова) Митрополита Київського і всієї України м.Теребовля, Тернопільської області, 2009 р.Б.
 
МИТРОПОЛИТ МЕФОДІЙ (КУДРЯКОВ):
 
Святі Кирило і Мефодій як апостоли Христової свободи

Є постаті, яким судилося не лише увійти до історії, а й цю історію наперед визначити. Саме такими постатями є святі брати Кирило і Мефодій, прославлені Церквою у лику рівноапостольних, тобто святих, які здійснили свій подвиг, проповідуючи народам Євангеліє Ісуса Христа. Їхні імена навічно відкарбовані в історії нашої культури як творців слов’янської абетки та перших перекладачів богослужбових книг з грецької на слов’янську. Втім роль святих братів у нашій історії набагато ширша. Святі Кирило і Мефодій — це ще апостоли Христової свободи на слов’янських землях. Саме завдяки цим святим місіонерам наш народ залучився до Христа, залучився до Нього, зберігаючи свою свободу та культурну самобутність.

Як відомо, Новий Завіт відкривається Євангелієм від Матвія. Яке, своєю чергою, починається з родоводу Ісуса Христа — «Сина Давидового, Сина Аврамового». Таке саме етнічне походження мали й Христові апостоли. Але звернімо увагу: християнство, яке, здавалося би, було історично «запрограмоване» бути національною єврейською релігією, відбулося як явище всесвітнє, універсальне… Ісус та Його апостоли походили з єврейського народу. Але блага звістка, яку вони несли світові, була ширша за межі іудейства. «Нема вже іудея, ні елліна; нема раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви — одне в Христі Ісусі», — пише апостол Павло у Посланні до Галатів (Глава 3, Вірш 28).

Християнство ніколи би не перемогло світ, якби воно не переросло межі національної релігії. Учням Ісуса було спочатку важко прийняти дивний характер його месіанства. Але після Воскресіння Христового вони зрештою зрозуміли: Бог в особі Ісуса Христа прийшов не лише до Ізраїлю, а й до кожного народу і кожної людини… У Христі Ісусі немає обраних і відкинутих, перших й останніх. Кожен народ має свою абсолютну цінність в очах Божих. Утім церковна історія рясніє випадками, коли окремі християни або ж і цілі християнські покоління були готові відмовитися від цієї очевидної істини на догоду своїм політичним переконанням.

«Всі ви — одне в Христі Ісусі», — каже апостол Павло. Й формально з ним ніхто не сперечатиметься. Але насправді ці слова досі важко збагнути людству, яке вперто живе міфами про «великі» і «малі» народи… Міфами про народи, які гідні автокефалії і патріаршого статусу, й народи, які мають «смиренно» перебувати у складі церков-імперій. Сумно, але факт: більшість ієрархів РПЦ досі заперечує право українського народу на самостійне канонічне буття, а також на звершення богослужіння рідною мовою. Українська мова для них — мова юрби, торгівлі, базару. Але не мова високої літератури, не мова богослужіння, не мова, що здатна виражати смисли християнського Одкровення. Втім сучасні росіяни — не перша нація, яка заперечує право інших народів молитися на рідній або ж зрозумілій їм мові. Так само мислили й опоненти святих Кирила і Мефодія — німецькі місіонери у Моравії, які вважали, що молитися Богові можна лише трьома «священними мовами»: єврейською, грецькою та латиною. Й відповідно намагалися перешкодити святим Кирилу і Мефодію створити богослужіння слов’янською мовою.

Справою життя Кирила та Мефодія була проповідь Євангелія слов’янським народам. Але не будемо демонізувати опонентів Кирила і Мефодія. «Латинські й франкські архієреї з ієреями та учнями», — як називає їх Житіє Костянтина Філософа, — також бажали прислужитися справі євангелізації. Відмінними були лише підходи. Німецькі місіонери намагалися накинути місцевій Церкві латину. А святі Кирило і Мефодій присвятили життя перекладу біблійних і богослужбових текстів на мову слов’янську, тобто на мову, зрозумілу місцевим християнам.

Існує як мінімум дві версії стосовно етнічного походження Кирила і Мефодія. Найпоширеніша версія говорить про грецьке походження святих братів. Але деякі дослідники відстоюють думку, що Кирило і Мефодій мали слов’янське походження. Адже вони не лише прекрасно володіли слов’янською, а й народилися у візантійському місті Фессалоніки, де тоді мешкало чимало слов’ян. Проте для нас неважливо, ким за плоттю були святі брати, бо ми знаємо, ким вони були за духом. Серця Кирила та Мефодія горіли духом Євангелія, духом Христа. Опоненти Кирила і Мефодія намагалися перетворити християнство на засіб культурного та політичного впливу. Для німецьких місіонерів було важливо не лише залучити слов’янські народи до християнської істини, а й нав’язати їм певну культурну ідентичність. Святі Кирило і Мефодій запропонували альтернативний варіант євангелізації слов’янських народів. Вони запропонували максимально наблизити Євангеліє і церковне життя у цілому до місцевої культури. Проте це була не лише суперечка про те, як дієвіше євангелізувати місцеві народи. Це також була суперечка про свободу та суть християнства. Німецькі місіонери захищали замкнену, герметичну модель християнства. А святі Кирило і Мефодій наполягали на універсальності християнства, на тому, що культура християнства набагато ширша за культуру, представлену трьома «священними мовами».

Суперечка триває й досі. Російська церква урочисто вшановує пам’ять святих Кирила і Мефодія. Але її ієрархи досі захищають точку зору їх опонентів, тобто досі заперечують право українського народу на власну церковну культуру включно з правом молитися рідною мовою. Сучасні російські церковники нагадують фарисеїв часів Христа. Вони дуже тісно пов’язують релігію та політику. Вони перетворили Церкву на знаряддя національного поневолення українського народу, місце, де український народ намагаються «перевдягнути» у росіян. Утім, шануючи пам’ять святих братів Кирила і Мефодія, ми розуміємо, що ці «юдейські» за духом намагання приречені.

Згадаємо відоме Шевченкове:

Церков-домовина.

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

 

«Церква-домовина» розвалюється на наших очах. І так само на наших очах відбувається історичне становлення автокефальної Української Церкви. Мине час… Відійдуть церковні суперечки. Простягнуть один одному руки розсварені православні брати. Й настане час торжества історичної справи святих Кирила і Мефодія. Час, коли Українська Церква зрештою об’єднається й увійде до світової родини Православних Церков.

 

З особистого архіву голови “Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія”

Наталії Михайлівни Шевчук

 

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"

Translate »