24 лютого 2018 р., минає три роки з дня упокоєння Блаженнішого Митрополита Мефодія, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви. Вшановуючи пам’ять Блаженнішого Владики, наша редакція публікує фрагменти зі спогадів його першого помічника, а сьогодні Голови Фонду – Наталії Михайлівни Шевчук.

«По-справжньому я оцінила, ким був для мене Митрополит Мефодій, лише після його смерті. «Михайлівна, — казав він, — ти не уявляєш, наскільки мені важко, не уявляєш з ким я працюю». Тоді мені здавалося, що це такий словесний «етикет». А тепер, коли я бачу, на що перетворилася УАПЦ після Митрополита Мефодія, то усвідомлюю, що всі ці роки авторитет Церкви базувався на одній людині, на здібностях та енергії Предстоятеля.

Владика Мефодій не «працював» Предстоятелем. Це не було його «посадою». Це було служіння, спосіб життя. Предстоятель — це передусім людина щирого та шляхетного серця. Людина, яка завжди попереду, але завжди пам’ятає про потреби громади, тобто тих, хто стоїть за його спиною. Саме таким і був Митрополит Мефодій. Він брав історичну відповідальність на себе, тримав удар, не ховався за спини інших. І водночас завжди пам’ятав, що його служіння не самодостатнє, що Предстоятель може бути лише там, де громада вірних.

А ще мене завжди вражала людяність Владики Мефодія. Він завжди пам’ятав про інших, про обставини життя своїх друзів і співробітників… Дивовижним було і його вміння прощати, забувати про нешляхетні вчинки підлеглих або опонентів. Пам’ятаю, яким шоком для мене було його рішення надати сан митрополита владиці Макарію, який довгий час не поминав Митрополита Мефодія, ставлячи цим самим під загрозу церковну єдність УАПЦ. «Владико, — здивовано запитала я нашого Предстоятеля, — але ж це несправедливо. Він вас стільки років не поминав, говорив поза очі про Вас різні гидоти, а Ви робите його митрополитом, даєте йому цей високий сан». Відповідь Митрополита Мефодія я запам’ятала на довгі роки. «Який же з мене Предстоятель, — сказав він, — якщо я не вмію прощати?»

Дивувало мене й те, як владика вмів спілкуватися зі своїми опонентами. Ні для кого не секрет, що Митрополит Мефодій багато в чому не погоджувався з Патріархом Філаретом. Ба більше — публічно закликав Патріарха заради церковного блага спільно піти у відставку, звільнивши дорогу нейтральному та молодому кандидату в Предстоятелі об’єднаної Церкви. Але коли владики Мефодій та Філарет зустрічалися на спільних церковних або громадських заходах, вони завжди спілкувалися немов старі добрі приятелі. «Патріарх Філарет забирає у нас парафії, а Ви з ним спілкуєтесь, немов усе в нормі», — казали владиці Мефодію його клірики. Але Митрополит Мефодій завжди наголошував: «ми маємо за будь-яких умов лишатися людьми».

Сучасний церковний провід робить вигляд, ніби 15 років предстоятельства Мефодія не існує. Митрополит Андрій обрав таку лінію, щоби не дратувати нового Предстоятеля. А останній — через якусь душевну травму… Але я вірю, що мине певний час і єпископат УАПЦ перегляне свою позицію та повернеться до Духовного Заповіту спочилого Предстоятеля. Митрополит Мефодій — це ціла епоха у житті УАПЦ. Й ігноруючи його роль у новітній церковній історії, ігноруючи його останню волю та Заповіт, ми, на жаль, перетворюємося на церковних безбатченків, на людей «без роду, без племені, без таланту і без приюту», як писав український класик».

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"