З часу свого відродження на початку 90-х років ХХ століття Українська автокефальна православна церква, її предстоятелі, єпископат, духовенство і віряни усвідомлювали, що позадиптихіальний статус нашої церкви не дає нам можливості повноцінного церковного спілкування з Вселенським Патріархатом, а через нього і з усією повнотою світового православ’я. В умовах сучасної України одним з найболючіших для церкви і суспільства питань є розділення української церкви, її невизначений канонічний статус та набуття православною церквою України визнання. У цьому складному процесі Вселенська Патріархія відіграє визначну або навіть ключову роль, тому православні церкви України, у тому числі УАПЦ, покладають великі надії саме на Його Всесвятість Патріарха Константинопольського Варфоломія, будучи твердо переконаними у тому, що без його батьківської участі і піклування загоєння українських церковних ран є неможливим.

На відміну від інших православних юрисдикцій України УАПЦ від початку свого існування в умовах незалежної Української держави завжди демонструвала і демонструє максимальну відкритість до Вселенського Патріархату.

З часу обрання першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава Українська автокефальна православна церква неодноразово зверталася до Його Всесвятості Вселенського Патріарха з проханнями та зверненнями щодо врегулювання статусу церкви та встановлення співпричастя між УАПЦ і Константинополем.

Розглядалися різні моделі вирішення цієї проблеми. Зокрема, Святійший Патріарх Димитрій перед смертю (2000 р.) закликав відновити євхаристійне спілкування з Матір’ю-Церквою Константинополя через структури української православної церкви в діаспорі. Святійший Димитрій добре розумів, що входження до складу константинопольської церкви – це процес складний і тривалий, але духовно корисний.

Після смерті Патріарха Димитрія УАПЦ тимчасово відмовляється від патріаршого статусу предстоятеля, полегшуючи таким чином можливість канонічного визнання нашої церкви.

З обранням у вересні 2000 року на Київський Митрополичий Престол блаженної пам’яті митрополита Мефодія (Кудрякова) розпочався новий, насичений подіями етап у відносинах Української автокефальної православної церкви із Вселенською Патріархією та в боротьбі УАПЦ за канонічне визнання. Так, у 2008 році відбувся візит Вселенського Патріарха Варфоломія до України. Перед цим за підтримки Президента було проведено складні переговори між УАПЦ та УПЦ Київського патріархату про об’єднання в єдину церкву. Блаженнійший Митрополит Мефодій разом із предстоятелем УПЦ КП Патріархом Філаретом відвідали Стамбул (Константинополь), де мали зустріч із Його Всесвятістю. Для досягнення поставленої мети Вселенською Патріархією було запропоновано такі умови:

– тимчасова відмова від статусу патріархату;

– входження до юрисдикції Вселенського Патріархату з метою отримання Томосу про автокефалію в майбутньому;

– формування канонічних керівних органів української церкви в юрисдикції Вселенського Патріархату з благословення Вселенського Патріарха (зокрема обрання предстоятеля церкви актом Вселенського Патріарха з трьох альтернативних кандидатур, які висуває український єпископат). Митрополит Мефодій тоді неодноразово заявляв, що заради блага церкви він готовий піти з посади предстоятеля і не висувати своєї кандидатури на цю посаду в об’єднаній церкві.

З багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин цим намірам так і не судилося здійснитись.

У 2009-2010 роках Архієрейський собор УАПЦ під головуванням Блаженнійшого Митрополита Мефодія звертається до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням про входження до складу Константинопольської Матері-Церкви на правах автономії. Рішенням Собору предстоятель УАПЦ возносить за богослужінням ім’я Вселенського Патріарха.

На сороковий день після упокоєння Митрополита Мефодія (2015 р.) було опубліковано його духовний заповіт, у якому єпископату УАПЦ благословляється продовження багатолітнього курсу на встановлення співпричастя з Вселенським Патріархатом та відновлення переговорів з іншими частинами розділеної української церкви про об’єднання в єдину помісну та канонічно визнану вселенським православ’ям церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими юрисдикціями в Україні без благословення на це Вселенського Патріарха Варфоломія.

У червні 2015 року в м. Києві відбувся V Помісний собор УАПЦ, на якому на овдовілу київську кафедру було обрано Митрополита Макарія (Малетича), котрий разом з єпископатом продовжує зусилля своїх попередників на предстоятельському престолі у діалозі з Вселенською Патріархією та докладає значних зусиль для подолання канонічної ізоляції церкви. Собором прийнято рішення про обов’язкове возношення імені Вселенського Патріарха Варфоломія за богослужінням в усіх парафіях Української автокефальної православної церкви. У своєму зверненні до Його Всесвятості собор зазначив: «Українська автокефальна православна церква засвідчує повагу до Вашої Святої Церкви та просить молитов Вашої Всесвятості за спасіння боголюбивого народу України».

УАПЦ разом з усім українським народом завжди відчуває батьківську опіку та молитовну підтримку Його Всесвятості Вселенського Патріарха. Нашу церкву надихає позиція Його Всесвятості щодо розуміння проблем українського православ’я. Як зазначає у своєму Зверненні до Української нації (26.07.2008 р.) Всесвятійший Патріарх Варфоломій, «Вселенський Патріархат має історичний досвід обмеження власних інтересів заради інших».

З синівською вдячністю приймаючи зусилля Вселенського Патріарха у справі єднання православних України, сподіваємось, що незабаром із допомогою Божою матимемо в Україні Єдину православну церкву, яка посяде гідне місце. серед Церков-Сестер.

Архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман,
голова відділу зовнішніх церковних зв’язків УАПЦ

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"