Всечесні отці!

Улюблені у Христі брати і сестри!

Український П’ємонт. Так ще з часів Михайла Грушевського називають величне місто Львів. Адже саме звідти, з благословенної Богом Галицької землі фактично розпочався та поширився по нашій країні церковний рух за канонічну незалежність Української Церкви, якій 1686 року було силоміць та в неканонічний спосіб нав’язана юрисдикція Московського Патріархату.

28 років тому, 19 серпня 1989 року під омофор першоієрарха УАПЦ у США Блаженнішого Митрополита Мстислава перейшла Петропавлівська парафія міста Львова. Це була перша в Україні діюча парафія УАПЦ. А на її чолі стояв протоієрей Володимир Ярема — активний діяч та ідеолог українського автокефального руху, який згодом, після прийняття чернецтва та єпископської хіротонії (1993), прийняв на себе нелегкий хрест першосвятительського патріаршого служіння в Українській Автокефальній Православній Церкві.

Львів був і є винятковим містом у новітній історії УАПЦ. Це місто подарувало нашій Церкві першу парафію УАПЦ і другого патріарха нашої Церкви. Зі Львову ширилася українським церковним світом ідея повної канонічної незалежності (автокефалії) Української Церкви. І саме Львівська єпархія й сьогодні, через 28 років після початку третього відродження УАПЦ, залишається тією силою, яка визначає долю та майбутнє Автокефальної Церкви.

Багатьом з вас, напевно, відомо моє прізвище та ім’я у зв’язку з моєю публічною критикою нинішнього Предстоятеля нашої Церкви — Блаженнішого Митрополита Макарія. Однак я би хотіла запевнити кожного з вас, що, критикуючи канонічного очільника вашої єпархії, я ніколи навіть подумки не ототожнювала недоліки певної особистості з Львівською єпархією, яку я щиро шаную за її славетну історію та внесок до розбудови УАПЦ.

Місто Лева відігравало та відіграватиме особливу історичну роль у нашій новітній церковній історії. Пам’ятаючи про це, у цей критичний для нашої Церкви час я дозволю собі звернутися до кожного з вас, священиків Львівської єпархії УАПЦ, з проханням мужньо стати на захист нашої Церкви, яка єдина на сьогодні зберігає неушкодженими демократичні соборноправні традиції Українського Православ’я.

Кожен з вас, напевно, радів та пишався, коли два роки тому, 4 червня 2015 року Помісним Собором УАПЦ Предстоятелем нашої Церкви було обрано Митрополита Львівського. Не приховуватиму: особисто я як делегат Помісного Собору віддала голос за іншу кандидатуру. Однак вибір більшості Собору видався мені тоді цілком зрозумілим. Адже Львівська єпархія була і залишається найчисельнішою та найвпливовішою у нашій Церкві.

Хоча я особисто і не голосувала за кандидатуру Митрополита Макарія, шануючи вибір більшості, я прийняла його обрання на Київську кафедру, молитовно бажаючи владиці гідно нести обраний хрест першосвятительського служіння. Однак минав час і я пересвідчувалася, що, обійнявши посаду Предстоятеля, владика Макарій, на жаль, засвідчив, що ані за рівнем освіти, ані за пастирською мудрістю не готовий до цього відповідального служіння.

Минуло два роки з того часу, як владика Макарій посів посаду Предстоятеля. Що ж сталося за цей час?

Владика Макарій спочатку особисто ініціював, а згодом власноручно поховав ідею об’єднання УАПЦ та УПЦ КП в єдине церковне тіло. Причому, як стверджували деякі журналісти, відбулося це за активного сприяння меценатів УПЦ Московського патріархату. Не знаю, чи відповідає це дійсності. Але прекрасно знаю: перед тим як оголосити, що УАПЦ збирається об’єднатися з Київським патріархатом, владика Макарій не порадився зі священиками та вірянами УАПЦ; він та його команда не спромоглися виробити прийнятну для духовенства УАПЦ модель об’єднання, яка б гарантувала нашим клірикам збереження за ними церковних посад у майбутній об’єднаній Церкві. Натомість головною умовою для об’єднання Митрополит Макарій висунув збереження слова «Автокефальна» в офіційній назві об’єднаної Церкви. Так, ніби лише присутність певного слова у назві Церкви дійсно впливає на суть справи або на конкретні умови поєднання…

За часів предстоятельства Митрополита Мефодія, фонд пам’яті якого я маю честь очолювати, державна влада й українське суспільство звикли до формули «трьох гілок» Українського православ’я. «Ми — найменша Церква, — казав Митрополит Мефодій, — але з точки зору об’єднавчого процесу ми такий самий рівноправний його учасник, як дві інші православні юрисдикції в Україні». Однак за два роки, які наша Церква живе без владики Мефодія, УАПЦ фактично втратила в очах влади (а, кажучи по правді, й народженого Революцією гідності громадянського суспільства) статус «третьої гілки» Українського православ’я. Константинополь розчарований тим, що єпископат УАПЦ зірвав переговорний процес з представниками Київського патріархату. Держава фактично ігнорує УАПЦ. Наша Церква втратила свій духовний центр у столиці України — кафедральний Собор Святого апостола Андрія Первозванного. Перетворилася на склад непотрібних речей та незатребуваних особистостей Патріархія УАПЦ. Припав пилом престол хрестового храму святого Димитрія Солунського, де молилися Святіший Патріарх Димитрій та Блаженніший Митрополит Мефодій. Не працюють, а лише рахуються про людське око всілякі «комісії» та «відділи»… Від нашої Церкви почали відходити церковні громади, які свого часу були розбудовані трудом та молитвою наших попередніх Предстоятелів — Святішого Патріарха Мстислава (1990-1993), Святішого Патріарха Димитрія (1993-2000) та Блаженнішого Митрополита Мефодія (2000-2015). 

Припинилося поминання імені Предстоятеля УАПЦ у Чернівецько-Хотинській єпархії УАПЦ, яка одностайно висловилося за таке рішення. Згідно протоколу засідання єпархіального Собору Чернівецько-Хотинської єпархії духовенство та віряни вирішили: 1) висловити недовіру Предстоятелю УАПЦ Блаженнішому Митрополиту Макарію (Малетич); 2) вимагати скликання Помісного Собору для обрання нового Предстоятеля УАПЦ; 3) утриматися від поминання Блаженнішого Митрополита Макарія під час звершень богослужінь.Як стверджують клірики УАПЦ таке рішення було прийнято з огляду на кризу у церковному житті, зокрема, через втрату Кафедрального собору УАПЦ у м. Київ, відчуження церковного майна у Тернопільській області та відмову Предстоятеля призначити правлячих єпископів у Львівську та Тернопільську єпархії УАПЦ, якими Митрополит Макарій воліє керувати особисто.

Свого часу, коли на чолі УАПЦ стояв Блаженніший Митрополит Мефодій, владика Макарій дозволяв собі критикувати Предстоятеля за «деспотизм», недостатній рівень комунікації з іншими архієреями. Але посівши місце Предстоятеля, колишній «демократ» і «захисник соборноправності» владика Макарій перетворився на такого собі «вселенського архієрея» та «православного Папу». Важко повірити, але офіційно владика Макарій є керуючим шести єпархій. Так-так, я не помилилася. Саме шести: Львівської, Тернопільської, Київської, Хмельницької, Дніпропетровсько-Запорізької та Рівненсько-Волинської.

Скажіть мені, всечесні отці, така ситуація нормальна? Чи не забагато відповідальності взяв на себе Блаженніший Митрополит Макарій? Чи не тому УАПЦ втратила Свято-Андріївський кафедральний собор та втрачає Патріархію, що владиці Макарію, який «керує» одразу шістьма єпархіями, просто банально бракує часу та відповідальності для виконання обов’язків правлячого архієрея Київської єпархії?

Викликає подив та сум й кадрова політика Митрополита Макарія. Кожна Церква намагається спиратися на власні, виховані в її традиціях кадри. І лише Предстоятель УАПЦ лобіює до складу єпископату нашої Церкви людей, які їй чужі. Наведу приклад. Бажаючи призначити на Тернопільську кафедру наскрізь залежного від себе архієрея, Митрополит Макарій звернув увагу на кандидатуру такого собі архімандрита Даниїла (Тарнавського). «Біглого архімандрита» Російської Православної Церкви в Україні, який марив єпископством і, не переконавшись, що його не здобути ближчим часом у складі МП, перейшов до УАПЦ. Не минуло й місяця з того часу, як отець Даниїл перейшов до УАПЦ, і його, завдяки лобіюванню владики Макарія, було обрано кандидатом в єпископи на єпархіальних зборах Тернопільської єпархії. 25 днів в УАПЦ. І ви вже повноцінний кандидат в єпископи нашої Церкви. Боже Благий! А наша історія? А помісні традиції УАПЦ? А, зрештою, українська богослужбова мова, яка була абсолютно незвична архімандритові УПЦ МП, де моляться зросійщеною церковнослов’янською?.. Чим могла завершитися ця історія? Віряни УАПЦ висловили свій протест проти цієї кандидатури. Пролунала навіть погроза організувати спеціальне розслідування про особисте життя архімандрита Даниїла. І… «біглий» російський архімандрит терміново, перед Архієрейським Собором УАПЦ заявив, що відкликає свою згоду прийняти єпископський сан в УАПЦ і подає прохання вивести його за штат Київської єпархії…

Як ми вже зазначили вище, нашу Церкву, на жаль, тепер систематично залишають церковні громади, які приймають рішення приєднатися до єпархій УПЦ Київського Патріархату. А нещодавно зі складу УАПЦ вийшов та приєднався до Київського Патріархату монастир — обитель на честь преподобного Серафима Саровського с. Кривець Богородчанського району Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Чому? Бо братія на чолі з архімандритом Максимом (Волошенюком) дізналася, що… монастирі в УАПЦ можна продавати. Йдеться про скандальну історію, якою нині лихоманить УАПЦ. А саме спробу (частково вдалу!) незаконно продати майно Петропавлівського монастиря — залишки Червоногородськогозамку та гідроелектростанції, розташованих в урочищі Червоне поблизу села Нирків Заліщицького району Тернопільської області.

Головною діючою особою «продажу» був скандальновідомий архієпископ Мстислав (Гук), який ще раніше нажив собі слави алкоголіка та розбишаки, завдяки п’яній бійці у тернопільському барі «Сіті». Але цілком зрозуміло, що провернути таку аферу архієпископ Мстислав міг лише отримавши «добро» від Предстоятеля. Чому владика Макарій так вперто «не помічає» порушення канонів з боку архієпископа Мстислава? Чому владика Мстислав може незаконно продавати церковне майно, безкарно запрошувати заміжніх жіночок «на уколи» додому, публічно пиячити, битися та непристойно поводитися з жінками у шинку? «Можливо, владика Мстислав забагато знає», кажуть одні. «Можливо, рідний дядько владики Мстислава, який мешкає у Москві, є офіцером Федеральної служби безпеки», подейкують інші. Я не коментую чутки. Але певна, що завдяки такій позиції владики Макарія («не чув, не знаю, не бачу») авторитет нашої Церкви у суспільстві стрімко падає…

Дорогі отці! Ви, львівське духовенство, завжди були для решти православної України прикладом православ’я європейського взірця. Ми з гордістю споглядали, як вам вдається поєднати вірність православній вірі з вірністю своєму народові та його традиціям. Ми пишалися вашою церковною культурою. Пишалися тим, як вам вдалося у нелегкий історичний час відстояти на Галичині Святе Православ’я. Пишалися тим, як жертовно ви обстоювали право Української Церкви на автокефальне буття.

Звертаючись сьогодні до вас, я прошу вас відстояти цей історичний привілей православного Львова — бути П’ємонтом європейського православ’я в Україні. «Львівська єпархія — це я», проголошує владика Макарій. Але насправді Львівське православ’я — це не особиста власність владики Макарія, а велика церковна родина, де знають і шанують помісну традицію Української Церкви.

Львів — центр духовної освіти та культури. А владика Макарій, на жаль, далеко не книжний монах і ледь-ледь, на трійки, закінчив навчання у Московській Духовній Семінарії. Львів — центр європейського православ’я в Україні. А Митрополит Макарій не лише не володіє жодною іноземною мовою, але не може спілкуватися та грамотно писати літературною українською. Львів завжди був центром, звідки походили ініціативи стосовно об’єднання та канонічного визнання автокефальної Української Церкви з боку материнської Церкви Константинополя. А владика Макарій на догоду зовнішнім стосовно нашої Церкви силам сьогодні робить усе, аби УАПЦ замкнулася у собі, маргіналізувалася та втратила будь-яку перспективу канонічного визнання у майбутньому.

Щиро перепрошую у вас, дорогі отці, що змушена звертатися до вас з цими гіркими словами правди. Але повірте, мої слова обумовлені не особистою образою, не ревністю до нового Предстоятеля з боку співробітника Предстоятеля колишнього, а щирою турботою про нашу з вами рідну Церкву. Мені як і кожному з вас болить доля нашої Української Автокефальної Православної Церкви. І я не можу мовчати, коли бачу як наша Церква, спадкоємниця Церкви-Мучениці Митрополита Василя Липківського, щодня втрачає свої парафії та вплив на суспільство. Я певна, що УАПЦ, її історичний досвід, традиції та ідентичність — потрібні нашому народові, нашій земній Батьківщині. Щиросердно прошу кожного з вас: заради майбутнього УАПЦ зупиніть процес руйнації. Висловіть своє відповідальне пастирське слово стосовно розкрадання церковного майна. Не дозвольте владиці Макарію підміняти своєю особистою позицією позицію найчисельнішої єпархії УАПЦ. Домагайтеся від Предстоятеля та Архієрейського Собору скликання надзвичайного Помісного Собору, де б усі ми, єпископат, священство та вірячи УАПЦ, могли спільними зусиллями знайти вихід з тої критичної ситуації, яка сьогодні склалася у нашій Церкві.

Не бійтеся! Правда переможе! З нами Бог та молитва новомучеників Українських, закатованих більшовицьким режимом за вірність Україні та її Церкві.

Зі щирою шаною до вас усіх

Наталія Шевчук, голова Фонду пам’яті Митрополита Мефодія

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"