26 листопада – день пам’яті святого Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського та відомого вселенського учителя, блискучого оратора, адвоката і релігійного полеміста.

Дорогоцінні твори святого Іоана Золотоустого, перед якими схилялися його сучасники і які високо шанують Схід і Захід, легко та доступно читаються, як богословами так і звичайними людьми. На них виховувалися, і з них, як з багатої скарбниці Божественної мудрості і найчистішої християнської моральності, черпали свідчення істини грецькі та слов’янські богослови і каноністи. На них, безсумнівно, протягом століть вироблялися і встановлювалися положення Церкви.

Майбутній архієпископ народився в Антіохії (сучасна Сирія). В сім’ї військового начальника. Батько Іоана помер незабаром після його народження. Тож мати поклала всі сили на доброчесне виховання єдиного сина. Обдарований юнак навчався у кращих філософів і риторів. Коли юнакові виповнилося 18 років він вирішив їхати до Афін, щоб продовжити навчання.

Через декілька років Іоан повернувся до рідної домівки. В Антіохії він прийняв святе хрещення від святителя Мелетія Антіохійського, який наставляв його у вірі і через три роки поставив у сан читця.

Коли померла мати святого Іоана, він роздав усе своє майно, відпустив на волю рабів і, прийнявши чернецтво, поселився у відокремленій обителі. У цей час святий він написав «Шість слів про священство». Чотири роки святий провів на пустині, написавши «Проти озброюються та шукають чернецтва» і «Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинним і християнським любомудрієм чернечого життя». Два роки святий дотримувався абсолютної мовчанки, перебуваючи у відокремленій печері, але погіршення здоров’я, змусило його повернутися в Антіохію.

Згодом він удостоївся архієпископського сану в Константинополі. Святитель був мужем милосердя — давав милостині потребуючим, будував лікарні та благодійні установи. У своїх проповідях викривав вади можновладців, чим нажив собі чимало ворогів. Через деякий час Золотоустого заслали у вигнання до Вірменії, а потім, через два роки до Піцунди, але дорогою святий помер.