Стаття_Річинськийjpeg

Перевезення останків Арсенія Річинського в Україну Першим помічником Митрополита Мефодія Наталією Шевчук в 2006 році – стаття в газеті “Аргументы и Факты Казахстан”.

Рівно через сто років негаразди Тараса Шевченка повторилися у долі іншого відомого українця – Арсенія Річинського.

Як відомо, 1848-1849 роки роки опальний український поет провів у Приараллі у складі експедиції А. Бутакова. У 1949 році вже радянською владою сюди був засланий А. Річинський, чиє ім’я сьогодні воскресає після довгих років забуття.

– Серед історичних особистостей українського народу, які по-особливому яскраво проявили себе в 20-роки XX століття, чільне місце займає саме А. Річинський, – розповідає Генеральний консул України в Алмати Сергій Шидловський.

Перший помічник Предстоятеля нинішньої Української автокефальної православної церкви Наталія Шевчук приїхала у Кизилорду разом із генеральним консулом, щоб відвідати Кармакшинський район, де похований Арсеній Річинський.

– Він народився 1892 року у Волинській губернії, розповідає вона. – Йдучи по стопах батька, Василя Федоровича Річинського, після духовної школи закінчив гімназію. А ось духовну семінарію залишив, щоб закінчити в березні 1917 року медичний факультет Варшавського університету. Настає час боротьби за становлення української держави. Нагадаємо, що в ті роки вся Західна Україна входила до складу Польщі. Тому просвітницька діяльність Річинського в боротьбі за Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) мала насамперед політичний контекст.

– У старовинному місті Володимирі-Волинському молодий лікар протягом десяти років видає газети «Наше братство» і «На варті». Щоб полегшити богослужіння українською мовою, Річинський видає збірки «Українські церковні співи», «Українська служба вечірня і ранкова», – продовжує Наталя Шевчук. – Разом з відомим українським композитором-піснярем Кирилом Стеценком випускає збірку «Українські колядки».

Громадська діяльність Арсенія Річинського стає відомою на всій території тодішньої Польщі. Найбільш знаменитої акцією борців за українізацію православ’я на Волині стала Почаївська маніфестація 10 вересня 1933. Масовий вираз народної волі змусив Священний Синод православної церкви в Польщі пом’якшити відносини з реформаторами українського церковного життя.

Несповідимі шляхи гоніння

– Ейфорія тривала недовго, – розповідає помічник Предстоятеля Української автокефальної православної церкви. – Синод у Варшаві скасував свої попередні постанови про використання української мови в богослужінні, незважаючи на протести не лише серед православних, а й серед греко-католиків. Самого Річинського чотири рази заарештовувала польська поліція. Два рази він сидів у каторжній в’язниці.

Неймовірно, але громадська діяльність подвижника не сподобалася і нової влади, яка з’явилася на Західній Україні з приходом радянських військ. Вже у вересні 1939 року він був заарештований співробітниками НКВС і вивезений до Горьківської області. На цей раз Річинського звинуватили в тому, що, будучи керівником та ідеологом українського автокефального руху на Волині, в 1932-1933 роки він написав та поширив у Польщі, Німеччині, Канаді та інших країнах книгу “Проблеми української релігійної свідомості». Ось цю наукову роботу відразу кваліфікували як антирадянську. І лише в травні 1942 року тривале слідство закінчилося традиційним для тих років фіналом. Як ворога народу особливою постановою його засудили на десять років таборів. Дружину Ніну Павлівну і дочок Мирославу і Людмилу ще навесні 1940 року відправили на поселення в казахстанські степи.

У 1949 році А. Річинський вийшов з табору, але не на свободу. Його чекає посилання на крихітну станцію Жосали в Кизилординській області. Там довелося працювати лікарем, займатися науковою роботою в галузі акушерства. Його статті друкувалися в журналі «Охорона здоров’я Казахстану». 13 квітня 1956 лікаря, який полюбився місцевим жителям, не стало. Він помер від крововиливу в мозок під час прийняття пологів. Поховали його в селищі станції Жосали.

– Для мене, людини молодої, дуже важливо, що ми можемо показати приклад сучасного сповідника. – зізналася Наталія Шевчук. – Він не зрікся своїх переконань і своєї віри. Він був прекрасним батьком. Сьогодні в живих, на жаль, лишився тільки онук Арсенія Річинського, який із нетерпінням, як і всі православні України, чекає повернення праху свого дідуся ні батьківщину. Це було останньою волею А. Річинського:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,

І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом

Постановою Кабінету міністрів України ім’я Арсенія Річинського присвоєно Кременецькому медичному училищу. Кожні два роки в містах Луцьку, Кременці та Володимирі-Волинському проводяться Річинські читання.

Український слід

Замість епілогу хочу процитувати офіційний лист Якима Кармакшинський район Нуртаеву.

«Шановний Рзакуле Садіновичу!

Генеральне консульство України в Алмати висловлює Вам глибоку подяку за сприяння в організації робіт з ексгумації та перевезенні в Україну останків відомого діяча Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) А. В. Річинського.

Особливу подяку просимо передати акиму селища Жосали Е.Н. Калиєву, а також керівникам і співробітникам районних органів санепіднагляду та внутрішніх справ. Низький уклін усім жителям Кармакшинського району.

З глибокою повагою,
генеральний консул С. Шидловський ».

Акиму Кармакшинського району Р. Нуртаеву та заступнику акима Кизилординської області М. Абенову вручені медалі з благословення митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української автокефальної православної церкви отця Мефодія.

НА ФОТО: На кладовищі біля поховання А. Річинського. Зліва-направо: помічник Предстоятеля Української автокефальної православної церкви Наталія Шевчук, генеральний консул України Сергій Шидловський і аким селища Жосали Ерлан Калиєв.

Аргументи і Факти Казахстан
Валерій Хижняк
№51 (726), 2006 рік

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"