Промова під час вечора пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира в Софії Київській.

Дорогі єпископи, священство, всі тут присутні! В цей зал нас привела любов і велика повага до приснопоминаємого Владики Володимира.

вечір-пам'яті -володимира

Багато про нього сказали доброго. Я хочу наголосити на тому, що найголовніше: для Церкви він своєю діяльністю, своїм життям вказав, яким шляхом іти, щоб українське Православіє стало єдиним. І ось цю його любов до Церкви відчувало багато людей, які розуміли, що він є та особа, якій може вдатися здійснити нашу заповітну мрію.

Вечер памяти Блаженнейшего Митрополита Владимира

…Я згадую приїзд з Америки покійного патріарха УАПЦ Мстислава. Він зустрівся з Владикою Володимиром і після цього, звертаючись до нас, неодноразово наголошував: «Якщо хочете мати свою українську церкву, єднайтеся з Владикою Володимиром».

На жаль, мудрість земна багатьох священників привела до нерозуміння особи Володимира.

Владика Володимир у моєму житті зіграв величезну роль. Неодноразово він мене рятував, допомагав під час навчання у Московських школах, якими він опікувався. У той час, коли на Україні Церква була русифікована, у центрі російської духовної освіти Україна жила. Ніхто в Московських духовних школах не стидався бути українцем, і в цьому велику роль відігравав Владика Володимир. Його мама — проста селянка, з якою він там, у центрі, говорив на рідній мові. Заходячі в клас, він вітався: «Слава Ісусу Христу!»

Він, ніби не знаючи, дозволив в академічній бібліотеці відкрити сховані фонди, які були вивезені з духовних закладів України. Тільки там я вперше читав історію України Грушевського, тільки там були видавництва «Червоної калини». Він багато непомітної і дуже-дуже важливої роботи робив, виховуючи нас, майбутніх пастирів України.

І тут, в Україні, він ненав’язливо, але переконливо давав поради. Така, ніби, дрібниця: пішла мода на різні головні убори, і я піддався такому віянню. Коли Владика Володимир просто спитав: «Що, в нас немає свого, рідного?», після того я ніколи не носив що-небудь противне нашим українським православним звичаям.

Відійшов від нас Владика Володимир, який і тут, на Україні, робив непомітну, але дуже важливу роботу – він помалу зміцнював Церкву, допускав все українське. Його робота дала рясний плід.

Відійшов. І виникає питання: чому така добра людина відійшла? А ми, такі злі, зрадливі, продовжуємо чинити неподобство в Церкві?

Вечер памяти Блаженнейшего Митрополита Владимира

Я тут сидів, і мені пригадався випадок, про який я читав у святих отців. Там описується Патріарх Константинопольський Фома, до якого дійшов слух, що при одній церкві під час церковного ходу хрести почали розхитуватися, стукатися один об один і розсипатися. Він призвав до себе преподобного, про якого говорили, що він має дар бачення, і просив його: «Відкрий мені, що означає ця подія?» Але монах не хотів. Тоді Патріарх впав йому в ноги і просив відкрити. Бачачи таке смирення Патріарха Фоми, монах сказав, що цей випадок говорить, що скоро в Церкві почнуться страшні розколи, що будуть нанесені їй кровоточиві рани. І Патріарх звернувся до нього з проханням: «Молись за мене Богу, щоб Він забрав мене, тому що я не хочу бачити, як страждає Церква». Патріарх, без сумніву, знав, що Церква буде непереможна, що вона все одно встане, але так він переживав за Церкву, так боліло його серце за віруючий народ, що просив.

Через деякий час він тяжко захворів і знову звернувся до преподобного, і просив ще раз помолитися, щоб Господь забрав його…

Владика Володимир так само вболівав за Церкву, так само його серце кровоточило за наш народ. Він захворів. І ми молились за нього, щоб Господь полегшив його страждання, щоб оберігав. Але Господь забрав до Себе вірного раба, щоб він ще більше не страждав, бачачи, що твориться з нашої Україною, бачачи, як лихі люди розділяють Церкву, розділяють нашу святу землю, политу кров’ю найкращих дітей.

Ми віруємо, що людська душа безсмертна, що вона перебуває там, коло Престолу Божого. Але такі люди, як Владика Володимир, не можуть перебувати в спокої. Вони і там опікуються нашою Церквою, нашою Україною, вболіваючи за ті страждання, які переживає наш народ.

Приклад Владики Володимира і донині вчить нас, як потрібно безмежно любити свою Церкву, любити Україну. Скажу чесно: я рідко коли зустрічав людину, яка не на словах, а на ділі любить свій народ, свою віру, готова в любу хвилину віддати все, навіть своє життя. Владика був таким. Владика переживав за свій народ, за свою землю, за свою Церкву і робив все, щоб ми поєдналися, щоб ми принесли радість нашим православним людям.

Я впевнений, що поки б’ються серця тих, хто знав Владику, бачив його доброту, святість життя, вони будуть пам’ятати про нього, будуть молитися до нього, щоб він допоміг нам в цьому нелегкому житті.

Можна багато сказати про Владику Володимира. Безліч добрих зустрічей, подій, його помочі зберігається в пам’яті. Але хіба можна закінчити говорити добре про цю людину? Вона робила безмірне добро, вона в усьому йшла на компроміс, але ніколи не йшла на компроміс в ділах віри. Православ’я неможна ділити. Воно святе і недоторкане. І про це нагадував Блаженніший Володимир, і жив, показуючи прикладом свого життя, як потрібно горіти любов’ю до Церкви Православної, до віруючого народу.

Книга Блаженнішого Митрополита Мефодія "Один народ, одна мова, одна церква"